Буття 44; 45:1-5
Брати провели щасливий день у товаристві Йосипа і вирішили відкласти від’їзд до наступного дня. Йосип покликав свого управителя і сказав йому: «Наповни мішки цих людей хлібом і срібло кожного з них поклади до їхніх мішків. А мою срібну чашу разом із грішми найменшого з братів поклади до його ж мішка». І вірний слуга зробив все, як наказав йому Йосип.
На світанку наступного дня брати встали, взяли своїх віслюків, поклали на них мішки з зерном і вирушили додому. Цього разу вони раділи всім серцем, адже їм пощастило купити хліб, не втративши жодного з братів. Ми можемо лише уявити, як кожний із них ділився своїми враженнями і думав, що він розкаже батькові, дружині й дітям. Та найприємнішою подією вони вважали те, що Веніамін прийде додому живий-здоровий на радість Якова.
Але досить швидко їхня радість змінилася на смуток. Не встигли вони відійти далеко від того міста, як їх наздогнав слуга Йосипа. «Що ви наробили, – сказав він. – навіщо ви заплатили злом за добро моєму пану? Ви вкрали срібну чашу, з якої він завжди п’є».
На це брати щиро здивувалися, й відповіли: «Невже ти вважаєш нас крадіями? Не могли ми зробити таке зло. Хіба ж ми не повернули срібло, яке випадково потрапило було до наших мішків? Як ми могли вкрасти срібло чи золото з дому твого пана?» Брати настільки були впевнені у своїй невинуватості, що сказали слузі: «Ми не робили цього. Та якщо хочеш переконатися – шукай. У кого знайдеш чашу, той повинен померти, а всі ми станемо рабами твого пана». Але слуга передав їм волю Йосипа: той, у кого знайдеться чаша, буде рабом у його домі, а всі інші зможуть вільно повертатися додому.
Вони поставили свої мішки на землю, відкрили їх, і слуга по черзі обшукав кожний з них, починаючи з мішків старшого брата. У мішках першого брата, ані другого, ані третього не знайдено чаші. Коли ж черга дійшла до мішка Веніаміна, всі разом побачили в ній срібну чашу управителя єгипетської землі. Ви можете уявити, як здивувалися і злякалися всі брати? Хіба могли вони тепер покинути Веніаміна і повернутися до краю ханаанського?
«Ні, – сказали брати, – ми повернемося з Веніаміном до Єгипту, не залишимо брата нашого самого в біді». Вони знову поклали свої мішки на віслюків і пішли слідом за слугою Йосипа.
Коли вони прийшли, Йосип ще був вдома і чекав на них. Побачивши його, брати впали перед ним на коліна і вклонилися до землі. А Йосип зробив вигляд, що гнівається на них, і сказав: «Що це ви зробили?»
Тоді підійшов до нього старший з братів, Юда, і почав ревно захищати Веніаміна: «Дозволь сказати слово, пане мій, – почав він. – Не гнівайся на мене, бо я боюся тебе так само, як і фараона! Коли ми вперше приходили купувати хліб, ти запитував нас, і ми сказали, що є в нас старенький батько і брат найменший, якого він дуже любить. А ти сказав: «Приведіть його до мене, щоб мені глянути на нього і переконатися у правдивості ваших слів». Коли ми повернулися, то переказали батькові все, але він не погоджувався відпустити Веніаміна з нами. «Ні, – казав він, – я втратив Веніамінового рідного брата: дикий звір розтерзав його в полі. Якщо я відпущу з вами Веніаміна, з ним може трапитися те саме. Я не витримаю удару, тоді вже для мене пряма дорога до могили». Я взяв на себе відповідальність за найменшого брата. Як я піду тепер до батька мого, коли підлітка зі мною немає? Піти без Веніаміна, це означає побачити смерть батька. Дозволь мені замість Веніаміна стати рабом твоїм, а підліток нехай іде з братами, бо не хочу я смерті нашого старенького батька».
Коли Йосип почув такі слова свого брата, то більше вже не міг стримувати своїх сліз і почуттів. Він наказав, щоб з кімнати вийшли усі єгиптяни і залишили його наодинці з братами. Тоді він заридав так голосно, що цей плач почули в усьому домі його. І сказав Йосип своїм братам: «Я – Йосип! Чи живий ще мій батько?»
Чи зраділи брати, почувши таке? Вони сильно злякалися і не могли відповідати йому, навіть боялися до нього підійти.
Тоді Йосип сам сказав братам, щоб вони підійшли до нього і не боялися, бо він бачив їхню збентеженість. Чи докоряв він їм за те, що вони продали його в рабство? Ні, Йосип переконався, що вони щиро жалкували про вчинене проти нього зло й поспішив розрадити їх, сказавши: «Не сумуйте і не жалкуйте про те, що ви мене продали до Єгипту. Адже це не ви, а Бог послав мене сюди, щоб спасти від голоду багатьох. Тепер поспішіть до батька мого і скажіть йому, що син його Йосип живий, і став другою після фараона людиною в Єгипті. Забирайте ваші родини і повертайтеся до мене». Тоді Йосип припав до грудей свого брата Веніаміна і плакав, обіймаючи його, й цілував та обіймав усіх своїх братів. Як брати це все почули, то заспокоїлося їхнє серце, і вони збадьорилися й довго ще говорили в Йосипом. Вони бачили, що їхню провину їм прощено – такої любові їм годі було й сподіватися.
ЗАПИТАННЯ:
- У чому звинуватив братів Йосипів слуга?
- Що загрожувало тому, у кого буде знайдено чашу?
- Як Юда заступався за Веніаміна, і чому він це зробив?
- Чому Йосип не дорікав братам за те, що вони продали його в рабство?