Вихід 13:20-22, 14, 15:1, 22
Лише уявіть собі радість, з якою ізраїльський народ вийшов з Єгипетського рабства! Вони тепер вільні, ніхто не примушуватиме їх працювати так тяжко, ніхто не вбиватиме більше їхніх новонароджених хлопчиків! А ще Бог пообіцяв, що уведе їх у край, «який тече молоком та медом».
Коли вони вийшли, то не знали дорогу до краю ханаанського, але Сам Господь був їхнім дороговказом: вдень Він ішов перед ними в стовпі хмари, а вночі – у стовпі вогню, щоб світити їм. Отже, вони могли йти і вдень, і вночі.
Час від часу хмара зупинялася – тоді за наказом Мойсея народ розставляв свої намети і відпочивав. Але щойно стовп починав рухатися вперед, це було сигналом іти далі. Сини Ізраїлеві йшли дуже швидко, доки не дісталися берега Червоного моря. Господь через Мойсея передав, що тут народ має зупинитися і стати табором.
Бог попередив Мойсея: «Я знов зроблю жорстоким фараонове серце, і він поженеться за вами, а Я прославлюся через нього та його військо. Єгиптяни нарешті пізнають, що Я Господь!»
Так і сталося. Коли фараон почув звістку, що вночі єврейський народ втік зі своїми родинами та худобою, тоді розсердився цар, зібрався сам і взяв своє військо, і вони погналися за ізраїльським народом.
Не встигли євреї розставити свої намети, коли почули сильний шум, кінський тупіт, і побачили велику хмару пилюки, яка наближалася до них. Вони страшенно злякалися – це було військо фараонове на конях і колісницях, що летіли просто на них!
Що робити? Попереду – море, позаду – смерть від руки воїнів фараонових. У страху вони почали кликати до Бога про допомогу, але водночас дорікали Мойсеєві, що він вивів їх на загибель у пустелі. Вони навіть казали йому: «Краще б ми були в рабстві єгиптян, аніж помремо тут». Але Мойсей заспокоїв їх: «Не бійтеся! Стійте і побачите, що Господь зробить з єгиптянами, як Він захистить вас».
Тоді Бог сказав: «Мойсею, підніми палицю і простягни руку твою на море, і пройдуть ізраїльтяни посеред моря, наче суходолом». Він послухався і зробив так. Здійнявся сильний вітер, який цілу ніч розганяв води морські. На ранок побачив народ, що посеред моря з’явився суходіл, а вода стояла по обидва боки, наче стіна.
І весь народ вирушив зі своєю худобою та возами через море суходолом. Стовп вогняний та хмарний став позаду, між народом і військом фараоновим – першим він освітлював дорогу, а єгиптянам була темрява, яка погіршувала пересування. Господь захищав Свій народ, тож єгиптяни не могли наблизитися до євреїв.
Цілу ніч сини Ізраїля переходили море, а фараонове військо ввійшло за ними і гналося по дну моря. Коли євреї всі до останньої людини дісталися протилежного боку, Господь наказав Мойсею підняти руки, і море миттєво з зімкнулося, потопивши все військо і фараона разом із ними.
Тоді народ увірував у Господа і повірив Мойсею. Тепер бідні сини Ізраїлеві могли співати і радіти. Нещодавно вони працювали під палючим сонцем Єгипту до цілковитого виснаження, стогнали і плакали під ударами жорстоких наглядачів, а тепер вони були вільними й прямували до чудової країни, де на них чекав достаток.
ЗАПИТАННЯ:
- Хто був дороговказом для євреїв?
- Чому фараон погнався за народом Ізраїльським?
- Як Бог врятував Свій народ від єгипетського війська та фараона?
- Що сталося з єгиптянами?