1 книга Самуїлова 24
Коли Давид утік від Саула, йому довелося переховуватися в лісах і горах. Увесь цей час Давид був не сам – Господь скрізь був поряд із ним, оберігаючи й благословляючи його. Як ми вже говорили, серця ледь не всіх євреїв прихилилися до Давида, тому коли він тікав, із ним пішли деякі його вірні друзі, щоб захистити юнака і битися на його боці проти ворогів.
Шукаючи собі безпечне місце, Давид та його люди натрапили на печеру в пустелі, де їх ніхто не міг знайти. Але якимось чином царю було донесено, де саме бачили Давида.
Тоді Саул зібрав велике військо й поспішив до вказаного місця. Цар довго блукав у пошуках Давида, та Господь оберігав Свого слугу, тому спроби знайти його були марними.
У цей час Давид та його люди сиділи в одній дуже темній, глибокій та великій печері, так що вони всі разом могли там переховуватися. Аж раптом до цієї печери увійшов Саул. Цар втомився і зайшов у печеру, щоб перепочити. Він не знав, що прийшов просто до Давида і його людей, тому залишив своїх воїнів назовні. Як же здивувався Давид, побачивши Саула!
Тоді друзі Давида сказали йому: «Ось день, коли Господь віддає Саула у твої руки. Тепер ти можеш легко його вбити». «Ні, – відповів Давид. – Я не підніму руку на того, кого Бог поставив царювати». Давид не дозволив своїм друзям навіть доторкнутися до Саула, а сам непомітно підійшов до нього ззаду і відрізав клаптик царського плаща.
Коли Саул вийшов з печери і став віддалятися зі своїми воїнами, тоді Давид з’явився з темної печери і гукнув навздогін цареві: «Пане, царю мій!» Саул здригнувся від несподіванки і озирнувся. Та це ж та печера, з якої він щойно вийшов, а на вході її стояв… Давид, якого він шукав убити! Давид же впав перед царем і на знак свого смирення і поваги вклонився аж до землі. Юнак мовив до Саула: «Чому ти повірив тим, хто наговорює на мене, що я хочу тебе вбити? Ти щойно входив до печери, де я переховувався, і мої люди радили мені вбити тебе, але я цього не зробив, бо ти – Божий помазанець». Потім Давид показав йому клапоть, який він відрізав від Саулового плаща. «Поглянь, – сказав Давид, – ось частинка одягу твого. Хіба я не міг тебе тоді вбити, коли непомітно відрізав її? Нехай розсудить нас Господь і нехай Він покарає тебе за гріх, а моя рука не вбиватиме помазанця Божого! Господь Сам захистить мене і не допустить моєї загибелі».
Почувши це, Саул сказав: «Чи це твій голос, сину мій Давиде?» І заплакав Саул. Колись він любив Давида, а тепер, побачивши його милосердя, усвідомив свою несправедливість до юнака. «Ти кращий за мене, – сказав Саул, – бо я робив тобі зло, а ти відплатив мені добром. Хіба може людина відпустити ворога, коли Господь їй дає його просто в руки? А ти відпустив. Тепер я бачу, що справді Бог віддав царство у твої руки. Присягни мені, коли ти станеш царем, то не вб’єш усю мою рідню і спадкоємців?» Давид присягнув Саулу, бо не гнівався на нього і не мав злих думок і помсти у своєму серці.
Саул із Давидом начебто примирилися і розійшлися кожний у свій бік: цар повернувся до палацу, а Давид із друзями пішов своєю дорогою.
Бачите, дітки, як важливо не мститися своїм ворогам, а молитися за них. Тоді Господь Сам захистить вас, а якщо потрібно, то й помирить їх із вами.
А що Саул? На жаль, цар не розкаявся перед Богом за свої злі й гріховні вчинки, тому він ставав усе гіршим і гіршим.
Коли ви вчинили щось погане, то повинні помолитися і попросити прощення в Бога. Тоді Він допоможе вам стати кращими.
ЗАПИТАННЯ:
- Хто був із Давидом, коли він утік від Саула?
- Що сталося в печері, де переховувався Давид?
- Як відбулося примирення Давида з Саулом?
- Що нарешті зрозумів Саул?