Йов 2:13
Минув тиждень мовчання, після чого Йов заговорив. Він не проклинав Бога, але в неймовірних стражданнях щиросердно жалкував, що народився на цей світ. Чи поспішили друзі Йова потішити його в сердечній журбі? Ні, натомість вони почали вишукувати, у чому ж полягає його провина перед Богом, бо не могло ж на безневинного прийти таке нещастя. Всі троє по черзі говорили до Йова. Першим заговорив Еліфаз, потім слово взяв Біддад, нарешті свої думки висловив Цофар – Йов кожному із них відповів на їхні звинувачення.
Усі троє наголошували, що не може людина, яка живе благочестивим життям, зазнати таких страждань, тому вони говорили: «Пригадай-но, чи гинув невинний, і де праведні вигублені?» і «Хіба твоє зло не велике? Та ж твоїм беззаконням немає кінця!».
Як прикро, що друзі, котрі стільки років знали Йова, можуть насправді так погано про нього думати. Еліфаз сказав: «За те, що ти брав заставу у братів своїх ні за що, у роздягненого забирав одяг, спраглому не подав води, а для голодного пожалів шматок хліба, ображав удів і сиріт – за це спіткала тебе страшна хвороба!».
Невже Йов був таким? Ні в якому разі, бо ми чули, що Господь говорив про Свого раба сатані. Страждання Йова і без того були нестерпними, але слова друзів поранили його серце. Йов міг би й не відповідати на такі несправедливі звинувачення, але він знайшов у собі сили і сказав до Еліфаза: «Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаженним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, бо я рятував бідаря, що про поміч кричав, і сироту та безпомічного. Благословення гинучого на мене приходило, а серце вдовиці чинив я співаючим! Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та завій було право моє. Очима я був для сліпого, а кривому ногами я був. Бідарям я був батьком, суперечку ж, якої не знав, я досліджував».
Часто в житті буває так, що багату й справедливу людину шанують доти, поки в неї не трапиться велике нещастя. Тоді серед друзів та знайомих знаходяться безліч заздрісників, які потішаються над бідою свого товариша. Вони неначе хижі круки злітаються на здобич і, користуючись її слабкістю, починають клювати з усіх боків.
Так сталося й з Йовом. Довгий час він був вельми шанованою людиною, а тепер його колишні суперники над ним зловтішалися, а друзі звинувачували в гріхах, які він не вчиняв. Дехто з перехожих глузував із нього, інші його лихословили. Навіть діти зневажали Йова. Що говорити про чужих людей, якщо навіть рідні жахалися його вигляду, а слуги тепер зневажливо ставилися до свого пана.
У цьому стражданні Йов побачив, якими ненадійними є люди, і ще більше полюбив Господа, Який завжди залишається вірним і люблячим! Ніхто не міг потішити Йова, крім Бога. Ось чому Йов міг сказати: «Та я знаю, що мій Викупитель живий, і останнього дня Він підійме із пороху цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу».
ЗАПИТАННЯ:
- Чи розрадили друзі Йова в його жалобі?
- У чому звинуватив Йова Еліфаз? Що на це відповів Йов?
- Як змінилося ставлення до Йова його рідні та пересічних людей?
- У Кому Йов знаходив свою підтримку й розраду?