«А один із фарисеїв просив Його, щоб спожив Він із ним. І, прийшовши до дому того фарисея, Він сів при столі. І ось жінка одна, що була в місті, грішниця, як дізналась, що, Він у фарисеєвім домі засів при столі, алябастрову пляшечку мира принесла, і, припавши до ніг Його ззаду, плачучи, почала обливати слізьми Йому ноги, і волоссям своїм витирала, ноги Йому цілувала та миром мастила… Побачивши це, фарисей, що покликав Його, міркував собі, кажучи: Коли б був Він пророк, Він би знав, хто ото й яка жінка до Нього торкається, бож то грішниця! І озвався Ісус та й говорить до нього: Маю, Симоне, дещо сказати тобі. А той відказав: Кажи, Учителю. І промовив Ісус: Були два боржники в одного вірителя; один був винен п’ятсот динаріїв, а другий п’ятдесят. Як вони ж не могли заплатити, простив він обом. Скажи ж, котрий із них більше полюбить його? Відповів Симон, говорячи: Думаю, той, кому більше простив. І сказав Він йому: Розсудив ти правдиво. І, обернувшись до жінки, Він промовив до Симона: Чи ти бачиш цю жінку? Я прибув у твій дім, ти на ноги Мої не подав і води, а вона окропила слізьми Мої ноги й обтерла волоссям своїм. Поцілунку не дав ти Мені, а вона, відколи ввійшов Я, Мої ноги цілує невпинно. Голови ти Моєї оливою не намастив, а вона миром ноги мої намастила… Ось тому говорю Я тобі: Численні гріхи її прощені, бо багато вона полюбила. Кому ж мало прощається, такий мало любить. А до неї промовив: Прощаються тобі гріхи! А ті, що сиділи з Ним при столі, почали гомоніти про себе: Хто ж це Такий, що прощає й гріхи? А до жінки сказав Він: Твоя віра спасла тебе, іди з миром собі!»
Коли ви розглядаєте картину, на що ви насамперед звертаєте увагу?
Одні відходять на відстань, щоб охопити поглядом усю картину з її барвистим колоритом, контрастами, півтонами.
Другі зосереджуються на конкретних персонажах. Щасливі вони чи сумні, благородні чи порочні, спокійні чи збуджені? Про що думають?
Третім подобається вникати в те, як художник своєю картиною спробував пояснити сучасні йому світ і час, громадські, а часом і політичні проблеми.
Четверті – можливо, самі художники – підходять до картини впритул і вивчають характерну для цього автора живописну манеру, те, як за допомогою вибраної кольорової гамми він досяг загального ефекту.
Тепер перед нами нова сцена, ще одно чудове «полотно» Луки, і тут можна застосувати будь-який з перерахованих підходів. Розповідь про прийом Ісуса, влаштований фарисеєм Симоном, так само повна значення і так само проникнута Євангелієм, як і всі новозавітні історії. Але тут видна ще і справжня майстерність художника, яка поміщає Євангеліє в живу тривимірну реальність.
Спочатку розглянемо загальний ефект. Хоча тут згадані і деякі інші люди, на першому плані – три персонажі: фарисей Симон, Ісус і безіменна жінка. (Часто припускають, що це та ж сцена, що описується в Мр. 14:3-9 і доповнюється деталями з Мт. 26 і Ів. 12, але, схоже, це не так.) Сцена прекрасно збалансована: Ісус утримує рівновагу між скандально-несамовитим поклонінням жінки і такою ж скандально-несамовитою грубістю хазяїна будинку, та все ж відчувається щось ще, щось таке, що по своїй силі не поступається почуттям цим двом: шаленство самого Ісуса. Баланс зміщується то в один, то в другий бік з силою і пристрастю.
Центральні персонажі, хоча їх портрети лише намічені кількома штрихами, виглядають живо і достовірно. Хазяїн дома-фарисей, який, мабуть, не вважає Ісуса ворогом – в усякому разі спочатку. У самому фарисейському русі розрізнялося кілька угрупувань. Більшість фарисеїв складали, так би мовити, партію правого крила з жорсткою лінією, але деякі, включаючи, ймовірно, і Симона, були готові слухати Ісуса. Симон чув чутку про те, що, можливо, Ісус пророк (7:16), і побажав сам це з’ясувати. І от тепер він думає, що знайшов відповідь (Ісус не може бути пророком, бо не розуміє, що це за жінка), і виявляється удвічі неправий (Ісус знає, ким вона була і хто вона є – прощена грішниця, – і знає думки Симона). Розповідаючи цю історію, Лука в перших двох фразах підкреслює, що Симон – фарисей і що саме в його будинок прийшли як Ісус, так і ця жінка.
Жінка – незвана гостя. Те, що сучасний Захід називає «приватним життям», у світі, де жив Ісус, було абсолютно незнайоме: двері часто залишались відчиненими, і жебраки, друзі, а то і просто цікаві перехожі могли зайти в будинок. Жінка, здається, збирається помазати Ісуса миром; потім ми дізнаємося, що цим вона виражає свою любов і вдячність, оскільки повністю прощена Богом; але зараз бачимо, що жінку, яка виявилася віч-на-віч з Ісусом, переповнюють почуття, і, ридаючи, вона обливає Його ноги сльозами, перш ніж відкрити свою алябастрову пляшечку. А потім, з найкращих мотивів, вона робить гірше: розпускає своє волосся (чого жодна пристойна жінка не дозволила б собі на публіці) і обтирає ними Його ноги. Не втомлюючись цілувати ноги Ісуса, вона, нарешті, здійснює те, заради чого прийшла, – помазує їх миром.
А тепер погляньте на цю картину очима художника, який передає своє світовідчуття, – отже, очима Луки, який показує, що буває, коли Божа любов в Євангелії вторгається в людське життя. Лука показав нам, як Ісус у Назареті, і пізніше у Своїй великій проповіді перевернув звичні уявлення про те, що станеться, коли Бог заснує Своє Царство. Це буде час щедрості, яка б’є через край, несподіваної благодаті, але при цьому – і суворого Божого суду. Тепер у наведеному епізоді ми бачимо, на що це буде схоже в реальності. Соціальні умовності відкидаються геть; прощення і любов стають новою нормою і народжують нові надії; людина виявляється не такою, якою її «сконструювало» суспільство, а такою, якою її бачить Бог. Подібна ж «відміна умовностей» зустрічається і в інших притчах у Луки: наприклад, у притчі про «блудного сина» (Лк 15) або в притчі про «фарисея і митника» (Лк 18). Лука жив у церкві, яка радісно сприйняла цю дивну звістку про Боже прощення. Багато євреїв відкинули звістку про Ісуса, а багато язичників прийняли її і потоком хлинули в церкву, у захваті від того (як і ця жінка), що їх гріхи прощаються щедрою любов’ю Бога.
Якщо ми уважно проаналізуємо цю сцену, ми, серед іншого, помітимо, що Ісус б’є фарисея його власною зброєю. Він, Симон, винен у негостинності – поведінці, рівноцінній в очах тих людей провині жінки, що розпустила своє волосся. Фарисей не знаходив внутрішнього примирення із самим собою і тому не зумів оцінити щедрої любові втіленого Бога, Який сидів за його столом. Для Луки істинна віра є те, що виникає, коли хтось дивиться на Ісуса і відкриває для себе Боже прощення; а підтвердженням цієї віри є любов.