«І я бачив в правиці Того, Хто сидить на престолі, книгу, написану всередині й назовні, і запечатану сімома печатками. І бачив я потужного Ангола, який гучним голосом кликав: Хто гідний розгорнути книгу, і зламати печатки її? І не міг ніхто ні на небі, ні на землі, ані під землею розгорнути книги, ані навіть зазирнути в неї. І плакав я гірко, що не знайшовся ані один гідний розгорнути й прочитати книгу, ані навіть зазирнути в неї. А один із старців промовив до мене: Не плач! Ось Лев, що з племени Юдиного, корень Давидів, переміг так, що може розгорнути книгу, і зламати сім печаток її. І я глянув, і ось серед престолу й чотирьох тварин і серед старців стоїть Агнець, як заколений, що має сім рогів і сім очей, а це сім Божих духів, посланих на всю землю. І Він підійшов, і взяв книгу з правиці Того, Хто сидить на престолі.»
Ми стояли, втупившись на лист. Він лежав на доріжці, красивий конверт з хорошого паперу. Великими жирними буквами на ньому було надруковане прізвище і адреса, а вгорі, ще більшими буквами, значилися слова: РОЗКРИВАТИ ТІЛЬКИ АДРЕСАТОВІ. Між тим адресата будинку не було. Навіть доторкнутися до конверта і то страшно!
А що коли стояв би інший напис: РОЗКРИВАТИ ТІЛЬКИ ГІДНОМУ? Така цікава постановка питання створила б складнощі іншого плану: як дізнатися, гідний ти чи ні? Один автор не без підстав помітив, що у всіх нас перевитрачений кредит у моральному банку. Коли нас запитують, чи гідні ми виконати якесь завдання, ми починаємо вдивлятися у свою совість, де знаходимо немало такого, через що можна вважатися негідним чого б то не було.
Так йде справа на початку цієї сцени. Ми все ще дивимося Івановими очима на небесну тронну залу і розуміємо, що нескінченними прославляннями в ній справа не обмежується. Тронна зала Бога Творця не є лише ідилічна картинка, якою можна тільки милуватися. Ми бачимо план, ми чуємо заклик! Є робота, яку потрібно зробити.
Зокрема, потрібно врятувати творіння від смертельних небезпек, які йому погрожують, скинути сили, що намагаються знищити творіння рук Божих. Завдання, що і казати, страхітливе: кому ж таке під силу? Тим більше, куди нам рятувати інших: нас і самих хто б врятував!
Такі думки долають тих, хто чує заклик «потужного Ангола» (в. 2). Бог Творець тримає в правій руці книгу, як архітектор тримає план будівлі або генерал – план військової кампанії. Книга запечатана сімома печатками. Ми маємо право припустити, що в ній записаний таємний Божий план зі знищення смертоносних і згубних сил, що розбурхалися у світі, і повернення історії в правильне русло. Хто ж гідний відкрити книгу? Чи є хтось, хто не вніс би свій власний внесок у псування чудового творіння Божого?
Судячи з того, що пише Іван, він, подібно до інших новозавітних авторів, реалістично дивився на глибинну проблему людства, та і всього іншого творіння (в. 3). Ніхто не гідний відкрити книгу.
Проте от невдача: ще в перших розділах Книги Буття Бог вирішив діяти через слухняне людство. Такий первинний задум про світ. Тому Бог не міг сказати: «Гаразд, з людьми нічого не вийшло, значить, діятимемо інакше». Для цього довелося б міняти саму структуру (благого!) творіння, створювати принципово інший світ. Але таке рішення свідомо не годиться.
А якщо подивитися на ситуацію з позиції юдейських передань? Ізраїль – богообраний народ, через який повинен був втілитися Божий план зі спасіння людей. Між тим стан Ізраїлю також залишає бажати кращого: він підвів Бога. Значить, знову перед Богом стоїть дилема. Він може сказати: «Ізраїль не виправдав надій, тому викреслимо його зі Своїх планів». Проте це несерйозно: не можна думати, що Творець пробує то одну ідею, то другу, і в результаті жодна не працює. Згідно з Його задумом, ключову роль повинні грати люди: саме через них Він править світом, рятує ж світ – через Ізраїль. Але, повторимося, як бути, якщо і світ, і Ізраїль підвели Його? «Хто гідний розгорнути книгу, і зламати печатки її?»
Мимоволі розплачешся разом з Іваном: невже все безнадійно? Проте план, який зітре всяку сльозу з очей (7:17; 21:4), вже в дії. Один із старців каже: «Не плач! Дивися! Є той, хто це зробить». І ми можемо здогадатися, хто це: це Месія, Який справжня людина і дійсно ізраїльтянин.
Проте Іван висловлюється не безпосередньо, а приховано, створюючи надзвичайно багатоплановий текст. Фраза про «Лева з племени Юдиного, кореня Давидового», на якого запропоновано поглянути Івану, насичена численними біблійними алюзіями. Адже очікувалося, що Месія прийде з роду Давидового, племени Юдиного. У Бут. 49:9 Юда описаний як лев. Цей образ ми також знаходимо в пізнішому візіонерському тексті, де Месія представлений у вигляді лева, нападаючого на «орла» Римської імперії (2 Езд. 11 і 12). Для будь-якого єврея I ст. була б зрозуміла і ця алюзія, і згадка про «Корінь Давидів», яке посилає до великого пророцтва з Книги Ісаї (Іс. 11:1-10, пор. також Об. 22:16). Як і слід чекати від справжнього Месії, він не лише «гідний» відкрити книгу, але і «переміг». Євреї сподівалися, що Месія вступить у битву з останнім страшним ворогом народу Божого і переможе, принесе звільнення. По суті, старець каже Івану: ти чекав цього? Це відбулося!
Тут ми підходимо до одного з ключових моментів Священного Писання. Іван чув про з’явлення лева, проте бачить він – Агнця! Як поєднати ці два, на перший погляд, діаметрально протилежних, образи? Адже лев втілює верховну владу і царствену, а агнець – лагідність, уразливість, готовність бути принесеним у жертву. Такий парадокс: перемога лева здобувається через жертву агнця, і ніяк інакше. Саме про це дізнається Іван, а через Івана – ми, його уважні читачі. Тут важливо зрозуміти, що через жертву Агнця не просто знімається гріх декількох людей: перемога Агнця – це ще і перемога Бога, великого Лева, здобута через того, Хто у Своїй особі утілив і вірний Ізраїль і вірне людство. Цей тріумф над силами тління і смерті, над усім, що хоче знищити і винищити благе і чудове творіння Боже.
Впродовж століть не було браку в християнах, налаштованих на «левовий» лад: ніби, так, Христос помер за нас, але пора переходити до рішучих дій, за необхідності використовуючи грубу силу – інакше світ не виправиш, не приведеш у відповідність з волею Божою. Їм відповідає Іван: думаємо ми і справді про лева, але дивимося – на агнця!
Немало і християн, що бачать перед собою тільки образ агнця. Так, погоджуються вони, Месія зображається в пророцтвах як «Лев, що з племени Юдиного», але те лише політична ідея, для нас неможлива: спасіння полягає в прощенні гріхів, ми ж повинні покинути світ цей і потрапити на небеса. Їм відповідає Іван: дивлячись на агнця, не забуватимемо, що здобув перемогу – лев!
Ще одна деталь, що заслуговує на увагу: в Агнця сім рогів і сім очей. Іншими словами, він всемогутній і всевидячий. І в нього є право узяти книгу і розкрити її. Звідси слідує все інше.