«І я глянув, і ось Агнець стоїть на Сіонській горі, а з Ним сто сорок чотири тисячі, що мають Ім’я Його й Ім’я Отця Його, написане на своїх чолах. І почув я голос із неба, немов шум великої води, і немов гук міцного грому. І почув я голос гуслярів, що грали на гуслах своїх, і співали, як пісню нову перед престолом і перед чотирьома тваринами й старцями. І ніхто не міг навчитися пісні, окрім цих ста сорока чотирьох тисяч, викуплених від землі. Це ті, хто не осквернився з жінками, бо чисті вони. Вони йдуть за Агнцем, куди Він іде. Вони викуплені від людей, первістки Богові й Агнцеві, не знайшлося бо підступу в їхніх устах, бо вони непорочні!»
Вдалині на пагорбі виднілася невелика процесія: крихітні силуети на тлі вечірнього близькосхідного неба. У моїй країні овець переганяють з одного поля на інше, поганяючи палицями і собаками. На Близькому Сході до наших днів пастух йде попереду, а вівці йдуть за ним. Вони знають голос пастуха і знають, що він приведе їх до води і безпеки. Без всяких палиць і собак.
Христос називає Себе пастирем (Ів. 10) і знову і знову закликає йти за Собою. У вустах євангелістів «йти за Ісусом» означає належати Ісусу і вірити в Нього (Мт. 4:19; 8:22; 9:9). Важливі уривки на цю тему ми знаходимо в Євангелії від Івана. «Як хто служить Мені, хай іде той за Мною», – каже Ісус (Ів. 12:26). Петро стверджував, що піде за Ісусом навіть у в’язницю і на смерть (Ів. 13:37, Лк. 22:33), але Ісус передрік інше: Петро скаже, що навіть не знайомий з Ісусом.
Саме під таким ракурсом треба розуміти дивну сцену двадцять першого розділу Євангелія від Івана, де після воскресіння Петро тричі каже Ісусу, що любить Його, і тричі чує від Учителя: «Іди за Мною!» (21:19). У Петра залишаються питання. «Господи! – запитує він про улюбленого учня Ісуса, – цей же що?» Ісус відповідає: «Якщо Я схотів, щоб він позостався, аж поки прийду, що до того тобі? Ти йди за Мною!» (21:22). Не став безглуздих питань, але йди. Не суди про інших, але йди. Йди вперед, не озираючись (Лк. 9:62). Як зрозумілі ці словам усім, хто намагався зрозуміти своє покликання і промисел Божий.
Проте в цьому світлі ми повинні розуміти фразу: «Вони йдуть за Агнцем, куди Він іде» (в. 4). Що тут ще додати? Агнець пішов на смерть і тим самим здобув перемогу над змієм і його підлеглими. Проте справа має бути доведена до кінця: ті, хто вірний Ісусу, пройдуть за Ним Його шляхом. Ще під час Свого земного життя Ісус казав: усім, хто йде за Ним, необхідно зректися себе і узяти свій хрест. Бо шлях до перемоги є шлях хресний. Для того часу це була звістка дивна і важка. Такою вона залишається і понині.
Хто ж ці обрані воїни? Чому про них говориться в цьому місці оповідання? Річ у тім, що Іван все ще роздумує над 2-м Псалмом. Народи бунтують, здійснюють одну дурість за іншою, але Бог поставив Свого царя, Свого Сина, «на святій горі Сіон». Звідси згадка про Агнця на Сіонській горі (в. 1). Ми пам’ятаємо, як змій лютився на жінку з немовлям, захопленим на небеса (12:5), і на молодших братів немовляти. Ми читали про двох звірин: страшного імперського звіра, що виходить з моря, і монстра поменше, ближчого походження. Саме вони в Псалмі 2 бунтують, погрожують і кощунствують. Проте Бог виявляє Свого обраного царя, і цей обраний цар не самотній. У нього є воїни, у перемозі яких немає сумніву.
У цьому сенсі зрозуміло, чому воїни названі «непорочними». Знову-таки образну мову Івана не можна розуміти буквально. У древньому Ізраїлі існувало правило: якщо війна була справедливою, вона вважалася священною і вимагала дотримання особливих статутів чистоти, включаючи тимчасове утримання від сексу (Втор. 23:9-10, 1Сам. 21:5). Згадаємо, що ми вже говорили про сто сорок чотири тисячі (пор. Об. 7). Це число саме по собі символічне, і тут образно сказано про сексуальну стриманість. Йдеться про ідеальних представників народу Божого, завжди готових до битви. Не забуватимемо, що в реальності їх число значно більше, ніж 144 тисячі, і далеко не всі вони непорочні; пісню ж вони співають, мабуть, знайому всім християнам. Проте головне тут те, що всі вони завжди готові до справжньої битви, протистоянню звіринам і їх вимогам, а якщо знадобиться, до страждання і смерті.
Так Іван надихає невеликі християнські громади, які відчували себе безпорадними і беззахисними перед лицем жахливої сили Риму і його місцевих прибічників. Він закликає їх підбадьоритися, бо Агнець вже запанував (як і було обіцяно Богом), і навколо Агнця вже зібралися обрані, готові битися і перемогти. Вони переможуть! На їх чолах замість знаку звіра накреслені ім’я Бога і ім’я Агнця. Ці імена виділять християн серед язичників, які побачать, що християни вірні Ним, а не імені Кесаря. Проте так вірні будуть виділені і перед престолом Божим. Христос визнає їх Своїми (Мт. 10:32).
Величезний натовп навколо Агнця – це не всі вірні, а лише перші з них: як сказано у вірші 4, це «первістки» великого урожаю. У древньому Ізраїлі існував звичай приносити Богові перші снопи пшениці (чи інших плодів), приносити з молитвою і надією, що Бог пошле подальші дари. І все-таки, хоча 144 тисячі – лише первістки, церкви можуть зрадіти. Урожай тільки почався, а скільки вже вірних! Агнець перемагає! І ми маємо бути терплячими.
А терпінню повинна супроводити святість життя. Іван пояснює, що вся система, створена змієм, зведена на брехні. Змій створює фальшивий і спотворений світ, де все підробка від початку і до кінця. Але у вустах обраних «не знайшлося… підступу». Подібно до самого Агнця (Іс. 53:9), вони непорочні в цьому плані (як і в усьому іншому). Таке завдання усіх, хто хоче йти за Ісусом. Відрізнити правду від брехні не завжди легко, але це має величезне значення. Бог кличе нас у реальний світ, кличе до справжнього існування. І чим ближче ми до Бога і Агнця, тим ясніше ми все бачимо, і тим правдивіше повинні говорити. Сатана робить усе можливе, щоб спотворити наше сприйняття, спровокувати на брехню. «Нічого страшного, – нашіптує він, – адже це така дрібниця. Бог не заперечуватиме, якщо ми порушимо безглузде і вузьке правило. Адже Він хоче, щоб нам було добре». Проте йти за Агнцем означає відкинути брехню. Відразу і навіки.