«І я глянув, і ото біла хмара, а на хмарі сидить подібний до Людського Сина. Він мав на своїй голові золотого вінця, а в руці його гострий серп. І інший Ангол вийшов із храму, і гучним голосом кликнув до того, хто на хмарі сидів: Пошли серпа свого й жни, бо настала година пожати, дозріло бо жниво землі! І той, хто на хмарі сидів, скинув додолу серпа свого, і земля була вижата. І інший Ангол вийшов із храму, що на небі, і він мав гострого серпа. І інший Ангол, що мав владу над огнем, вийшов від жертівника. І він гучним голосом кликнув до того, що мав гострого серпа, говорячи: Пошли свого гострого серпа, і позбирай грона земної виноградини, бо грона її вже доспіли. І Ангол кинув додолу серпа свого, і зібрав виноград на землі, і вкинув в велике чавило Божого гніву. І потовчене було чавило за містом, і потекла кров із чавила аж до кінських вуздечок, на тисячу шістсот стадій…»
Минулого літа ми дивилися, як женці ходять полем. Поступово поле стало із золотого коричневим: замість колосся була видна земля, що чекає наступної сівби. Одного разу увечері я відчував почуття сорому: вирішивши, що занадто вже заробився, я вийшов з кабінету і побачив, що далеко в полі все ще горять вогні. Женці продовжували працювати. Ми звикли, що вузьким путівцем тягнуться вози із сіном. А потім сталося свято урожаю, які досі доставляють чималу радість нашому селу.
Втім, по радіо хтось скаржився: ніби, свята урожаю вже не ті, що в минулі часи. А провиною, ніби, тому перша Світова війна: стільки селян загинуло, а з ними забулися і багатовікові традиції. І справді, нас вже не так захльостує хвиля щастя, як захльостувала вона наших предків. І в цьому сенсі ми не до кінця можемо уявити, які асоціації виникали в перших читачів Апокаліпсису, коли вони читали про стигле колосся і зрізані виноградні грона. От заради чого працювали! От чим увінчалися довгі місяці сівби, поливу, догляду і захисту. Настав час святкування. Хоча багато читачів Апокаліпсису жили в містах, вони були значно ближчі до землі і землеробства, ніж ми.
Коли Іван говорить тут про урожай, він без сумніву має на увазі велику і бурхливу радість. Жодних сумнівів стосовно цього бути не може.
Втім, цей уривок часто розуміють інакше: відбудеться великий і Страшний суд, на якому Син Людський (Ісус) із серпом дасть розгулятися гніву Божому (в. 14-16), а ангел небесний зрізатиме «грона гніву» (тобто прирече нечестиві народи на вічні страждання). Проте образ урожаю підказує інше. У попередньому розділі народу Божому було строго заборонено поклонятися звірові; у наступному розділі ми побачимо, як ті ж самі люди, після здобутої перемоги, оспівають новий гімн біля скляного моря. Але як вони потрапили з одного місця в інше? Відповідь полягає в наступному: вони сам урожай і жнива Господня. Перед нами образи спасіння, а не засудження.
Проте спасіння відбувається через страждання. Як і усюди в Апокаліпсисі, Іван закликає читачів зберігати віру і терпіння перед лицем гонінь. Коли «подібний до Людського Сина» (явне відсилання до Дан. 7) чує від ангела: «Пошли серпа свого й жни» (явна алюзія на Йоіл 3), слід уявляти собі народ вірних, готовий до спасіння (пор. Ів. 4:35: «Гляньте на ниви, як для жнив уже пополовіли вони»). Гоніння і мучеництво – це не просто випадкові злісні нападки нелюдяного режиму: сам Ісус використовує людське нечестя як засіб зібрати урожай.
Це особливо впадає у вічі у випадку з виноградником. У Біблії виноградні лози, ягоди і вино часто символізують Ізраїль, народ Божий. Лише коли виноградник починає приносити дикі ягоди, виникає проблема (Іс. 5). Проте чому Іван пише, що ягоди кинуті «в велике чавило Божого гніву» (в. 19)?
Тут згадується ще один уривок з Пророків, а саме з Книги Ісаї (Іс. 63). У ньому з’являється певна царствена фігура, яка поєднує в собі як риси Месії з Іс. 9 і 11, так і риси Отрока з Іс. 42 і 53. Він топче виноград, і на одязі його плями від виноградного соку. Це образ помсти: нищаться народи, які псували землю і поневолювали народ Божий. Здавалося б, він наводить на думку, що і в цьому уривку Апокаліпсису «чавило гніву» вказує на прийдешній Суд.
Проте коли далі (19:13-16) Іван знову згадує Іс. 63, він каже, що шати Месії забруднені кров’ю самого Месії. Знову і знову ми чуємо про те, що Агнець переміг через Свою кров, Свою жертовну смерть, і що до такої ж перемоги покликані Його учні. Невипадковий і парадоксальний образ, який ми вже бачили: «гнів Агнця». Шляхи спасіння Божого і шляху гніву Божого найтіснішим чином переплітаються і з’єднуються на хресті, а також далі в мучеництві християн. Чавило – місце, де готується гнів Божий на Вавилон і тим, хто вклонився звірові. Проте саме вино є кров мучеників. Саме про такий «урожай» каже Іван.
Звернемо увагу і на важливу деталь: чавило знаходиться «за містом» (в. 20). Якби йшлося про суд Божий над нерозкаяним Вавилоном або будь-яким іншим населеним пунктом, можна було б чекати, що чавило знаходитиметься усередині міста (можливо навіть, що все місто перетвориться на гігантську давильню для ангела помсти, а то і для самого Ісуса). Проте «за містом», як ми знаємо з Послання до Євреїв (13:11-14), є умовне найменування місця, на якому був страчений сам Ісус. Можливо, невипадково і першого мученика, Степана, побили камінням за містом (Дії 7:58).
Як же тоді зрозуміти це моторошне видовище: кров тече з чавила «аж до кінських вуздечок, на тисячу шістсот стадій[1]» (в. 20)? Звичайно, битви і масова різанина в історії не рідкість: скільки разів приголомшені очевидці говорили про річки крові, в яких захлиналися навіть птахи і тварини. Проте не забуватимемо, що Іван виражається образно, а не буквально. Слова про потік, який тече від міста і вимірюється в глибину, можуть бути натяком на кінцівку Книги Єзекіїля, де говорилося про воду життя, що витікає з міста. Цілком можливо, що Іван, зі своєю бурхливою візіонерсьскою уявою, відводить крові схожу роль (хоча складно відразу сказати, якою мірою цей потік стає знаряддям благодаті, а якою – суду).
Уривок у цілому несе важливу звістку, яка для нас не менш актуальна, ніж за часів Івана. Божий час настане; Бог приведе Свій народ додому; Бог оберне нечестя і бунт світу в хвалу Собі і спасіння Свого народу. А гнаний народ Божий почує утішливі слова. Мучеництво – частина задуму Божого: через нього у світ прийде зцілення (але також і суд на тих, хто упирається в злі). Як і у випадку з виходом з Єгипту, «кари» служать славі спокутування, здійсненого Богом. І це підводить нас до наступного розділу.
[1] Десь на триста кілометрів