Як ви ставитеся до атеїзму і до атеїстів?
До атеїстів я ставлюся добре, як і до всіх людей. А до атеїзму? Ви знаєте, я не дуже в нього вірю; я вважаю, що в душі кожна людина так чи сяк у щось ідеальне вірить.
Чи вважаєте ви, що духовність мусульманська, юдейська, індуїстська однакова з християнською, чи християнська духовність вища за всі інші? Чи визнаєте ви, що може існувати духовність поз релігійна, як, приміром, духовність Чернишевського[1]?
Тут порівнювати не можна, бо я вірю у величезну вартість усіх релігійних поривів людства. Пошуки тих, хто усвідомлює Боже буття, і тих, хто, як Чернишевський, його не усвідомлює, прекрасні – вони всі шукають Вічність. У християнстві людина не шукає вічности, а Бог сам їй відповідає. Тут два цілковито різні вектори. І тому ми не порівнюємо. Деякі богослови кажуть, що християнство – це взагалі не релігія, це Одкровення, це голос самого Бога! Але воно набуває релігійних форм, бо ми живі люди і ми потребуємо цих форм.
Чи існує духовність в інших релігіях? Звичайно, що так, і то – висока! Та ж Бог один, лише люди пізнають Його по-різному, і вони мають розуміти, що є й інші форми духовного досвіду. Лише Христа немає в жодній із релігій. Нерелігійна духовність може існувати. У Достоєвського є персонажі, – приміром, Кирилов у «Бісах», – які вважають себе атеїстами, але в них живе прихована релігійність.
Поясніть ваше розуміння різниці між Вищою волею і об’єктивними законами, які формулює наука.
Коли ми говоримо про волю, то ми говоримо про щось свідоме, і якщо ми говоримо про Божественну волю, то ми говоримо про Божественну думку. А закони це наче думка, закодована в реальних співвідношеннях речей. Закони – це результат думки, але не сама думка.
Якою мірою еволюційна теорія відповідає Святому Письму?
Я думаю, що уявлення про Бога, Який окремо творить кожний вид, не відповідає біблійному поняттю про Творця. Давайте візьмемо простий життєвий приклад. Ми знаємо, що в Москві є будівля, яку звів Корб’юзье. Чи означає це, що французький архітектор власноруч його зводив? Звичайно, що ні. І багато творів мистецтва й архітектури, а тим більше досягнення в галузі інженерії, творці лише задумали, а реалізували їх уже інші інстанції. Це елементарна притча, яка пояснює нам, що Творець Усесвіту мав діяти через багато різних щаблів. Тому сказано: нехай вийде з землі жива душа, нехай вийде з води жива душа. А вже далі, якщо ми сприймаємо цей процес, Одкровення змовкає.
Одкровення – це не наукові факти, а тайна, яку Бог відкриває душам. Якби Бог відкривав людям закони природи, то навіщо тоді людині розум? Навіщо взагалі потрібне було б пізнання? Людина прийшла би на все готове, і закон Ома і закони Ньютона Бог спустив би як одкровення згори. Це неприпустимо, абсурдно, і це – блюзнірство. Для цього людина отримала розум, щоб вона осягала, як відбувається розвиток світу. Є багато теорій, але серед них панівною залишається еволюційна теорія. Мені здається, що немає жодних підстав протиставляти її біблійній.
Як ви ставитеся до популярної фрази: «релігія – опіум для народу»? Чи під опіумом розуміється знеболювальне? Чи в цій фразі є щось інше?
Фраза, яку нещадно і негідно експлуатували, розпочиналася так: релігія це «зітхання пригнобленого творіння, серце безсердечного світу, релігія – це опіум народу». Отже, Маркс вважав, що світ облаштований жахливо і огидно. Констатація цього факту свідчить про те, що він виходив не з матеріялістичного світогляду, а з якоїсь іншої шкали вартостей. Для матеріялізму, для механіцизму нічого жахливого нема: чи тебе з’їла акула, чи ти її з’їв – усі однаково добрі. А в Маркса від його християнського виховання збереглося поняття про те, що таке добро і що таке зло, тому він говорив, що творіння пригноблене і що світ перебуває в стані відчуження. Він думав, що все це вирішується на соціяльному рівні. Тому все, що, на його погляд, заважало радикально струсонути, змінити дійсність і потім зробити стрибок у царство свободи, малювалося йому ворожим.
Тоді церковні організації більшости країн через історичні причини часто підтримували особливо застійні режими, приміром, монархію. Всілякі революційні бродіння, які часто спричинювали важкі ексцеси, не зустрічали підтримки в більшости Церков, хоча були й такі, що це вітали. Тому для Маркса це заперечення було запереченням політичним. Він казав: пригноблене творіння стогне, і тому світ мусить втішати себе якоюсь мрією, щоб знеболити свій стан, – у результаті народжується релігія. (Ви правильно сказали, що це анестетичний момент). І коли тепер кажуть «опіум для народу» – отже, хтось сидить і роздає цей опіум. Насправді за змістом цієї фрази народ сам собі дає його. Як ми, християни, ставимося до цього відомого пасажу? Ми ставимося до нього цілком серйозно, але, щоправда, з інших позицій. Ми розглядаємо ці слова, як грізне попередження для нас самих, яке вказує, що людина може вчинити свою віру джерелом сили, дії, джерелом динамізму – може вчинити її якимось тихим затоном. «Блажен, хто вірує, – каже герой Грибоєдова, – тепло йому на світі». Отже, блаженство віри – це перебувати в такій теплоті, наче лежати на печі. Чи властиво це людям? Так, звичайно, властиво!
Я знаю одну особу, яка перебувала в якихось пошуках, боротьбі, провадила якісь філософські дослідження, а потім, коли стала православною, сказала: тепер у мене нема проблем, я вже визначився, і все. І він пішов у монастир, двигає там каміння разом з робітниками, і йому «тепло на світі». Звичайно, це опіум. Це типовий опіум.
Я не осуджую цих людей, я просто розумію, що їм важко жити, вони погано адаптуються і використовують усе, що лише можна, щоб якось собі допомогти і пристосуватися до цього життя. Це люди з ускладненими соціяльними контактами, і нехай вони гріються десь там на задвірках, але це ніколи не може бути профільним у християнстві. Це завжди наче «богадільня» […].
[1] Михайло Чернишевський (1828 – 1889) – російський філософ і публіцист, прибічник революції.