Мені лячно писати вам. Перед лицем деяких нещасть можна лише молитись і мовчати: найменша порада тягне за собою ризик наробити більше зла, аніж добра. Давати поради легко…
Отож, я обмежусь тим, що розповім вам історію, яку мені довірив колись старий місіонер, що мав за собою сорок років життя в пустелі.
Він відпочивав кілька місяців у свого брата, на фермі в Юрських горах. Тоді як ми прогулювались цією суворою і прекрасною місцевістю, з її пасовищами й сосновими лісами, він розповідав мені, у дивовижних словах, свої враження про Африку, більш захоплюючі, аніж пригодницький роман. Одного разу він раптом дуже посерйознішав, пригадуючи один епізод зі свого життя, що його, ймовірно, не розповів би, якби я сам не запитав його про місце молитви в житті місіонера.
«Шість років я був уже на місіях, – розповідав він, – коли раптово мною оволоділа спокуса, як самотнім човном серед розбурханого моря. Невблаганна, вона охоплювала мене, підіймала і кидала мною, і знову поверталась. Я намагався молитись – безуспішно: як дитина, що в розпачі хоче поєднатись зі своїм Отцем і не може.
Я не знав, ні як, ні чому це відбувається, після кількох днів виснажливої боротьби молитва буквально вислизала від мене, так несподівано, як ота куріпка, яка щойно спурхнула з-під куща. І я закричав до Ісуса: “Ти бачиш, що я більше не можу молитися! То молись Ти, молись за мене!»”.
…Майже одразу настав спокій. Я не міг повірити. Спочатку я сприйняв його як затишшя перед ще жахливішим нападом. Згодом, доволі швидко з’явилася впевненість, що мене було почуто, що Христос сказав мені, як Петрові, дивовижні заспокійливі слова: «Я ж молився за тебе (…),ти ж колись, як навернешся, зміцни браттю свою!» (Лк. 22:32). Звісно, згодом знову були години спокуси, але ніколи більше не було цього виснажливого почуття – бути іграшкою в руках розшалілої і всесильної бурі.
…Слова ледве здатні передати силу цього досвіду. Я не можу передати, скільки в моєму зверненні до Христа було спонтанности, скільки сили і скільки, мушу визнати, вимоги: “То молися Ти за мене!”.
Якби ви знали, наскільки це різні речі: вчити по книжках, що Христос молиться за всіх людей і відкрити раптово, у ситуації, сповненій розпачу, що Він є тут, Хтось реальний є поруч зі мною, і що замість моєї знесиленої молитви Він, Син улюблений, молиться за мене, особисто заступається за мене перед Отцем!»
«Я молився за тебе». Мені достатньо, в найгірші години, пригадати ці слова, щоб віднайти мир у глибині душі.