Ваш лист лежить на моєму письмовому столі. Я зволікав з відповіддю. Візит друга дозволив мені вийти з цієї складної ситуації: його досвід, здалось мені, буде корисним і для вас.
Я не бачив його протягом року – він живе на півдні Франції і рідко відвідує Париж. Під час його попереднього візиту він звірився мені, що практикує молитву, але не без труднощів. Він залишився вірним молитві, щодня присвячує їй пів години, незважаючи на те, що перевантажений професійними обов’язками дільничого лікаря і сімейними – батька родини. «Це моя сила і моя рівновага, – каже він. – Однак, пригадую, що рік тому ви стверджували, що це були жорстокі і безплідні зусилля. Звідки ж прийшла зміна? – Від апостола Павла, від постійного читання і перечитування його послань з в’язниці до ефесян і колосян». Заінтригований, я довго з ним розмовляв. Я хотів відчути його палке переконання, щоб показати вам, як думка великого апостола, який на схилку свого життя, у римській тюрмі, досягнув чудової духовної зрілости, може осяяти вашу молитву і керувати нею.
У котрий вже раз усілякі перепони, загроза єресі викликали роздуми Павла і піднесли їх до нових духовних вершин. У Колосах деякі вірні, під впливом певних міркувань, що випливали з еллінської філософії, приписували небесним істотам – посередникам між Богом і людьми – велику владу у світі. Ці теорії ризикували затьмарити роль Христа або ж поставити під сумнів Його абсолютну вищість, і це страшенно турбувало Павла. Його думка загострюється, активізується. Вона проникає, як ніколи досі, у таємницю і місію Господа, витворює її яскравий синтез. Він дійшов до раніше незвіданої вершини, його чудесна контемпляція зупиняється перед новими, дивовижно розширеними обріями.
У центрі його синтезу – людськість Христа, переможна, славна, в якій «живе вся повнота Божества» (Кол. 2:9). Ця людськість осяває наш всесвіт, є її духовним сонцем, жодна людина не може уникнути її проміння.
Вся освячуюча Божа сила – немов зосереджена у воскреслому Христі. Зосереджена, але не ув’язнена. Зосереджена, щоб безконечно зростати, щоб хвилювати всіх людей, які відкриті до її дії, творити з них нових, освячених істот; формувати з ними одне безмежне Тіло, яке оживає від Духа Сина і молитви, на яку цей Дух його надихнув: «Авва, Отче!» (Рим. 8:15)
Я кажу – всі люди, але це сам всесвіт, весь цілком, що його апостол Павло віддає під вплив Христа, ставить у залежність від Нього. Ця божественна могутність зосереджена в славній людськості Христа, вона прагне розширитись аж до крайніх берегів космосу, щоб охопити все і все привести до Отця.
Ось ті погляди, які трансформували молитву мого друга. Коли маєш перед очима цей великий синтез, здійснений Павлом, – точніше, коли знаєш, що всюди і завжди перебуваєш у присутності Христа-переможця, – то знаєш, що молитва полягає головним чином у тому, аби принести себе в дар, віддати себе – відкриті розум і серце – Його постійній дії і Його впливу. Дерево, завдяки хлорофілу, живиться від світла; душа, завдяки молитві, бере від Христа свою поживу, свою цілісність і єдність, «щоб провадити своє зростання в Бозі». Потроху всі зони її внутрішнього всесвіту піддаються і завойовуються животворящим імпульсом Бога, Який бажає бути «у всьому все» (1 Кор. 15:28).
Я хотів би, щоб ці перспективи і для вас стали великою підтримкою. Залишаю вас з оцим віршем з Послання до ефесян, який вважають фрагментом гимну первісної Церкви: «Сплячий, вставай, і воскресни із мертвих, і Христос освітлить тебе!» (5:14).