Творити молитву – це жертвувати себе Господеві, говорив я тобі у двох останніх листах. Але з чого складається той порив, який змушує християнина жертвувати себе своєму Богові? Він має кілька складових, та одна з них є визначальною для жертви – це визнання.
Коли ти стаєш перед Богом, коли думаєш про Нього, то не можеш забаритися із визнанням Його великодушности, Його щедрот. Він обдаровує тебе милостями, ніколи не припиняє цього робити. Якщо в тебе вірне серце, твоє визнання спонтанно поривається до Нього. На Його любов, яка дає, відповідає твоя любов, яка визнає, дякує.
І якщо твоя медитація стає більш проникливою, ти не забаришся зрозуміти те, що відрізняє Бога від инших «доброчинців»: вони дарують тобі подарунки, які збільшують твоє «мати, володіти»; Бог робить тобі незмірно важливіший подарунок: Він тобі дає і ніколи не припиняє тобі давати те, що називається «бути». Слід усвідомити, що якщо Він припинить свою дію, ти негайно ж впадеш у небуття. І ось знову і знову вібрує в тобі визнання. Але цього разу воно є чимось більшим, ніж почуття, навіть інтенсивне, навіть палке: воно є немов повернення твого єства до Бога, це немов течія, яка повертається до свого джерела.
Твоя медитація, поза тим, допоможе тобі краще відкрити ще дещо. Бог дає тобі щомиті не лише «бути», природне життя, але й життя надприродне – через хрещення Він вклав у тебе зерно, і не припиняє підтримувати його через таїнства. Якщо ти справді усвідомлюєш цей дивовижний дар, в якому Бог передає тобі Своє життя, тоді твоя душа, охоплена благодаттю, яка в ній перебуває, яка кидається до Нього в пориві вдячности і, радісна, потрапляє в обійми Його отцівської ніжности.
Таким чином, на всіх етапах медитації виникає визнання. Це воно є тією глибокою динамікою, яке штовхає людину молитви жертвувати себе Богові.
Але даймо тепер цьому акту його християнське ім’я – подяка. На любов Бога, яка є благодаттю, відповідає любов людини, яка є актом подяки. Це два полюси діялогу любови між Богом і людиною.
Акт подяки, який є, звісно ж, чимось значно більшим, аніж слова і почуття, – це принесення себе в дар – у радості й любові, без решти і без вороття.