Ваш підхід до щастя нагадує мені реакцію студентської авдиторії, перед якою я зачепив одного разу цю тему: велика благодать молитви – це пробудження нашого прагнення щастя, якщо воно приспане, або ж посилення його, якщо воно пробуджене. Реакція моїх слухачів під час подальшого обміну думками здивувала мене. Хіба не потрібно, запитав один з них, очікувати від молитви, що вона загострить у нас цю потребу? Хіба устремлінням усіх учителів духовности, зауважив другий, не було досягненням «святої байдужости»: хіба буддисти і християни не прагнуть її як вищої мудрости? Коли прагнення щастя приглушене, тоді здобуваєш нарешті той внутрішній спокій, необхідний для духовного прогресу, чи не так?
Дискусія була жвава і тривала. Вони захищалися, одні й другі, – так, немов би я загрожував спокоєві, який вони здобули не без болю, – саме намагаючись позбутися власного прагнення до щастя. Гадаю, однак, мені вдалося їх переконати, що таке прагнення само по собі може бути найкращим поштовхом для духовного поступу. Чи пощастить мені так само переконати і вас?
Особи, в яких бажання щастя згасло, невдовзі вмирають від виснаження. Натомість ті, які не сумніваються в ньому, які його підтримують, – зобов’язані йому своїми найвищими радощами, як, зрештою, і своїми найгіркішими розчаруваннями. Принаймні вони живуть, і живуть інтенсивно. Щоправда, існує ризик одного разу впасти в безнадію. Але цей ризик насправді має більше шансів – без сумніву, набагато більше шансів – привести їх коли-небудь до розуміння, що їхнє прагнення до щастя не може задовольнитися нічим меншим, окрім як самим Богом?
Залишається лише, щоб молитва, «фільтруючи», можна так сказати, це прагнення, могла його остерегти від того, щоб збитися на манівці. Ті, хто багато молиться, швидко стають спраглими щастя, – причому їм потрібно ніяк не менше, ніж щастя абсолютне. Таким чином Бог відриває їх від усього. Цей відрив, однак, не є байдужістю, а радше угодою: він дозволяє їм приєднатися до всього творіння в їх таємному прагненні щастя і береться привести їх до Бога, до Якого вони тягнуться усім своїм сповненим надії єством.
Бог не тільки стає тим, хто може заповнити їхню людську здатність до щастя, – Він поглиблює в них цю здатність. Ця праця водночас викликає біль і збільшує їхню надію, бо вони добре знають: Бог робить це лише для того, щоб дати їм ще більше.
*
Отож наполегливо рекомендую вам, коли розпочинаєте молитву, шукати глибше, аніж на рівні розмаїтих прагнень десь на периферії вашого єства, шукати найглибше бажання, джерело всього иншого, – бажання щастя. Звільніть його від усього, що його закриває і сковує, поверніть його до того, до кого воно прагне – можливо, несвідомо; і воно негайно ж пробудиться, житиме, стане у вас гостем, доволі неспокійним, але відтепер завдяки йому ви вже не зможете задовольнятися простим відображенням щастя, воно безупинно вас підштовхуватиме до пізнання і віднайдення Бога благословляючого.