Мій любий Жаку, ти маєш рацію, вважаючи, що для того, аби стати людиною молитви, необхідно дисциплінувати свої інстинкти, впорядкувати нахили, досягти внутрішньої цілісности. Однак чи значить це, що слід почекати з молитвою, поки ми досконало опануємо себе? Я не впевнений у цьому так, як ти. Але перш ніж викласти свою точку зору, я хотів би, щоб ти прочитав листа, якого я отримав від свого друга двадцять років тому, – нещодавно я перечитав його. Ось він:
«І ось я знову, після довгих років відсутности, у цьому північноафриканському місті, яке я так люблю. Радість від зустрічі з батьками, старими друзями, усміхнені обличчя. В мене перед очима – пальми, що хитаються від вітру, старе каміння, розпечене сонцем; моя рука тисне тисячі рук.
Посеред звичного сум’яття, пов’язаного з приїздом, – сюрприз: Саїд, мій старий Саїд, прийшов привітати мене класичним: “Ахлан уа сах’лан”. Оскільки він перебував на службі в моєї родини вже двадцять п’ять років – у цьому не було нічого несподіваного. Мене здивувало щось инше. Я знав його як розбишаку, запального, дещо брутального хлопця, бабія і невиправного пияка. Нині ж – це особа, сповнена лагідности, терпіння і смирення, чий голос не дозволяє собі дрижати, чиї жести стали скромними, зваженими. Від нього виходив якийсь таємничий, невимовний спокій.
Щоб з’ясувати цю таємницю, через кілька днів я почав розпитувати про неї Саїда, – наскільки мені дозволяла наша дружба. “Бог побажав, – відповів він. – Бог побажав цього”. І все. Більше він не пояснював. Саїд знав мою релігію, щиро її поважав, але не дозволив мені проникнути у своє внутрішнє життя.
Я не міг задовольнитися таким ухильним поясненням, тож одного ранку прийшов до нього. Він мешкав в арабському кварталі, в одному з тих будиночків зі стінами, вибіленими спекою, де зазвичай і відбуваються чудеса. Він жив там зі своєю дружиною Зухрою і п’ятьма усиновленими ним дітьми, раніше бездомними. Це був дивовижний оазис миру і порядку, що контрастував із ґвалтом сусідніх будинків. Восьма година. Я заходжу до кімнати Саїда, але, незважаючи на всі закони східної гостинности, він не кидається мені назустріч: він молиться. І я відзначаю, що на додачу до п’яти ритуальних молитов, Саїд молиться чи радше медитує значно довше. Отже, у цьому таємниця, пояснення його метаморфози?
Поки я чекаю, мені розповідають: щодня він починає молитись на світанку, згодом йде до праці, де перебуває до пізнього пополудня. Повернувшись додому, знову молиться, і протягом цього часу всі домашні перебувають у тиші. Після цього, і лише після цього розпочинається рух відвідувачів, адже Саїда добре знають у його кварталі – сусіди приходять до нього за порадою: він примирює щодня тисячі сварок, які його просять розсудити. Він не дозволяє, щоб йому офіційно дали титул «шейха», на який цілком заслуговує, однак всі без винятку поважають його, виявляють шану більше, аніж якомусь мусульманському святому. Він охоче заводить розмову, його слова позначені мудрістю і лагідністю, дуже дивними для того, хто знав Саїда раніше. Увечері, перед сном він знову довго молиться. Таким чином, щодня він проводить перед Богом не менше п’яти годин.
Завершивши молитву, Саїд вийшов до мене, запросив до маленької вітальні, запропонував традиційне горнятко кави, – одним словом, прийняв мене з усією вишуканістю східних законів гостинности.
Коли я вийшов від нього і повільно пішов додому, настала моя черга роздумувати…»
Чи ти розумієш, чому я дав тобі перечитати цього листа? Адже ясно, що саме молитва стала для Саїда джерелом перетворення його вдачі і його морального життя, а не навпаки. Мій друг не помилився щодо цього. Я погоджуюсь з тобою, що самоопанування є необхідним для того, хто хоче робити поступ на шляху молитви, але ще більшою мірою необхідна молитва, – щоб досягти самоопанування. Ось чому я боюсь, що ти, аби почати молитися, чекатимеш доти, доки не опануєш себе, – і як наслідок не здобудеш ні одного, ні другого.
До того ж вислів «самоопанування», який ти часто вживаєш, здається мені суперечливим. Християнин має щось краще до роботи, аніж зітхати за самоопануваням. Він радше має прагнути панування Бога над ним. Поглянь на Саїда: чи ти віриш, що якби він просто опанував себе, то мав би це проміння і був би полюсом притягання для тих, хто тебе оточує? Навпаки, через його перетворену і умиротворену вдачу в ньому відчувається присутність Бога, Який випромінює світло і притягає до нього людей.
Шукай, отже, Бога, віддай свого духа під зростаючий вплив Його любови, і ти не забаришся переконатися, що поступово в тобі встановлюються порядок і мир. Послухай святого Августина, який яскраво і ясно пояснює цей великий закон духовного життя: «Потрібно, щоб те, що є нижчим, корилось тому, що є вищим. Той, хто бажає домінувати над тим, що є нижчим, повинен коритися тому, що є вищим за нього. Богові – твоя власна покора, тобі – покора твого тіла (і всіх його нахилів). Що може бути справедливішим? Що може бути гарнішим? Ти сам покірний тому, що є більшим за тебе; те, що є меншим за тебе, покірне тобі. Якщо ти порушиш перший закон: “Богові – твоя покора”, – ніколи не отримаєш підтвердження другої істини: “Тобі – покора тіла”».
Щоб досягти такого послуху Богові всього нашого єства, є чудовий засіб – молитва. Саїд свідок цього, але також і безліч християн, що жили впродовж багатьох століть.