З усіх жінок XX століття мати Тереза викликає найбільше захоплення. Її ім’я ще за життя стало синонімом виняткової доброти і жертовності.
Прикладом особистого милосердя вона кинула виклик егоїзму, безпечності і байдужості до потреб знедолених людей. Після її подвигу ідеї добродійності і подвижництва сталі актуальними, як ніколи раніше.
Філософія її життя була простою і доступною всім: кожна людина втілює в собі Ісуса Христа. А це означає, що і кожен має право на милосердя і любов. Їй казали:
– Ви лікуєте не причину, а слідство. Ваша робота тоне в океані проблем, які можуть бути вирішені тільки на державному рівні.
Чувши подібну критику, Тереза лише відмахувалася і казала:
– Ісус сказав досить ясно: “Що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили“. Служіння знедоленим вона прирівнювала до служіння Самому Ісусу. І тому ніхто і ніщо не могло поколивати її переконання і життєву мету. Велику Мету!
Голодним вона давала хліб, спраглим – воду; тим, хто плакав, – витирала сльози, хворим перев’язувала рани, вмираючим дарувала посмішку і останній поцілунок. Робила невпинно з раннього ранку і до пізнього вечора понад п’ятдесят років. І все це вважала виключно Божою роботою. Про свою роль вона часто казала: “Я – олівець у руках Божих. Це не я роблю, – це Він пише!”
Незадовго до смерті в матері Терези запитали:
– Чи були у вашому житті вихідні чи свята?
– О, так! – відповіла вона. – У мене щодня – свято!
* * *
26 серпня 1910 року, на околиці Європи, у маленькому османському містечку Ускуп, що розташоване біля підніжжя Балканських гір, на вулиці Власка народилася дівчинка, яку назвали Агнес. Так звали мученицю перших віків християнства, яка віддала перевагу смерті над зреченням від віри.
Місто Ускуп (суч. Скопьє) – майбутня столиця республіки Північна Македонія було засноване ще в III столітті до Р.Х. на берегах річки Вардар і відрізнялося своєю мальовничою красою. За свою багаторічну історію місто бачило немало.
У 85 році імператор Доміціан заснував тут римську колонію “Флавіа Аеліа Скупі”, що стала згодом великим містом. З приходом слов’ян у VI столітті місто було захоплене племенем Брсяці, яке дало йому ім’я “Скопьє”. Під час правління царя Самуїла Скопьє стає на короткий період столицею Болгарського царства. Надалі місто поперемінно потрапляло під владу Візантії і Сербії. З 1392 по 1912 рік місто знаходилося під владою Османської імперії і носило ім’я “Ускуп”. Через два роки після народження Терези місто звільнила сербська армія і повернула йому стару назву.
Батьки Агнес – Нікола і Драна (скорочене від Дранафіле) Бояджіу – були албанцями і належали до невеликої католицької общини. Вони щиро любили Бога і цю любов прищепили своїй дочці на все її життя.
27 серпня – наступного дня після народження – вони охрестили Агнес у Церкві Серця Ісуса. Усе своє життя мати Тереза вважала саме цю дату днем свого народження.
Агнес була молодшою дочкою, третьою дитиною в сім’ї Бояджіу. Через свій легкій, милий характер, маленька рожевощока Агнес була загальною улюбленицею. У сімейному колі її прозвали “Гонджа”, що в перекладі з албанської означає “бутон квітки”. Окрім неї, батьки мали ще двох дітей – сина Лазаря (1907) і дочку Агату (1905).
За спогадами матері Терези, її дитинство було цілком щасливим. Сім’я жила досить заможно. В їхньому будинку був водопровід і ванна, що на ті часи вважалося верхом розкоші.
“Ми були дуже спокійними малюками, а наші батьки були веселими і любили нас. Гонджа була пухкою, веселою, дуже живою – зовсім як хлопчисько”, – писав згодом її брат Лазар.
Мати Агнес – Дранафіле – була надзвичайно набожною жінкою. Кожен вечір вона збирала сім’ю на спільну молитву, любов до якої вона прищепила своїм дітям на все життя. Після смерті матері Терези в її нечисленних щоденниках був знайдений запис: “Діти потребують молитви. Передусім любов до Бога твориться в родині, а зростає в спільній молитві. Коли ви молитеся разом, ви єдині і любите один одного. Діти повинні вчитися молитві, молячись разом із батьками. Тим, хто забуває про спільну молитву, важко буде зберегти, зміцнити і освятити свій союз”.
Раз на тиждень Драна брала із собою дітей і разом з ними відвідувала в місті хворих, відносячи їм їжу і одяг. Через її доброзичливість у домі постійно знаходили притулок жебраки. Драна хотіла, щоб її діти виросли чуйними до людської нужди і вчилися любити ближніх. Пізніше мати Тереза згадувала, що в дитинстві вважала людей, які регулярно обідали з ними за одним столом, родичами і лише потім зрозуміла, що мати одягала і годувала абсолютно незнайомих людей. Вона часто нагадувала дітям: “Вам пощастило, що ви живете в красивому будинку, у вас є їжа, одяг, ви нічого не потребуєте. Але ви не повинні забувати, що безліч людей відчуває голод; є діти, яким нічого їсти, нічого одягнути, а коли вони хворіють, у них немає грошей на лікування”. Батько ж їй часто казав: “Дочко, ніколи не піднось до рота шматок хліба, якщо не бажаєш розділити його з другими”. Отримані уроки милосердя Агнес пронесла через усе своє життя.