Співчуття Ісуса до грішників сповнене любові до людини і дається як дар, беззастережно. Коротка притча проливає світло на те, що відбувається в домі Симона. Наскільки вона коротка, настільки ж і влучна! Щоб не відразу розкрити стосунок притчі до цієї ситуації, Ісус розповідає про двох боржників та позикодавця. Як звичайно, Він не називає імен боржників і позикодавця, а скеровує увагу на центральний момент розповіді. Той самий позикодавець має отримати від першого боржника п’ятсот динаріїв, а від другого – п’ятдесят. Різниця двох заборгованих сум є значною, оскільки п’ятдесят динаріїв другого боржника – це вдесятеро менше, ніж п’ятсот першого. Щоб скласти собі правильне уявлення, врахуймо: п’ятдесят динаріїв відповідають приблизно двом місяцям роботи, а п’ятсот динаріїв рівноцінні двом з половиною рокам найманої праці.
Ісус уточнює, що обоє боржників не можуть повернути необхідних сум, і позикодавець їм ці борги прощає. Дійовим особам притчі взагалі не надається слова: не наведено жодного діалогу між боржниками і позикодавцем. Уся увага зосереджується на слові «простив», яке свідчить про милість до боржників. І саме милість позикодавця породжує запитання Ісуса до Симона: «Котрий із них більше полюбить його?».
Симон все ще не усвідомлює, що його вже теж утягнуто в ситуацію, і відповідає: боржник, якому було прощено більшу суму грошей, любитиме більше свого позикодавця. Своєю відповіддю він сам себе викриває і звинувачує! Якби він уважніше слухав притчу, то пригадав би, що будь-який гріх – це борг, узятий людиною. Тому лише благодать може покрити цей борг, який перед Богом мають усі. Отже Симонові видається неприпустимим те, що Ісус уділяє благодать грішниці.
Кому ж мало прощається, такий мало любить
Через притчу розкривається сама ситуація. Симон неначе є тим чоловіком, що заборгував за два місяці роботи, і саме тому він не подає Ісусові води на ноги, ані цілує, ані намащує Йому голови оливою. Грішниця ж – немов той, хто заборгував за два з половиною роки праці: вона б ніколи не змогла повернути борг. Єдино можливий вихід – це благодать для обох! Найбільше з цієї притчі на ситуацію впливає зв’язок між відпущенням гріхів і любов’ю грішниці. На жаль, різні переклади передають фразу із вірша 47 словами: «Численні гріхи її прощені, бо багато вона полюбила». Насправді ж, у грецькому оригіналі, йдеться про наслідок відпущення гріхів: «Прощаються її гріхи численні, тому вона багато полюбила». Якби їй не було відпущено таку велику провину, вона не була б спроможна полюбити; жінка здатна полюбити, бо їй було дано безумовну благодать.
Друга частина відповіді Ісуса підтверджує первинність благодаті: «Кому ж мало прощається, такий мало любить» (Лк. 7:47). Це твердження прив’язує притчу до життя: той, кого не торкнулася дарована Богом любов, неспроможний Його любити.