За всієї поваги до перших двох притч про милосердя, людська істота відрізняється від вівці, а тим паче – від монети! Прекрасно усвідомлюючи цю величезну різницю, Ісус складає розповідь, яка є витвором мистецтва. Цілком справедливо можна сказати, що перед нами притча найвищого зразка, однак за умови, якщо змінити її назву: не «про блудного сина» і навіть не «про доброго батька», а «про милосердного батька» чи «про співчутливого батька». Але перечитаймо знову цю притчу – таку багату і глибоку.
«І Він оповів: У чоловіка одного було два сини. І молодший із них сказав батькові: Дай мені, батьку, належну частину маєтку! І той поділив поміж ними маєток. А по небагатьох днях зібрав син молодший усе, та й подавсь до далекого краю, і розтратив маєток свій там, живучи марнотратно.
А як він усе прожив, настав голод великий у тім краї, і він став бідувати. І пішов він тоді і пристав до одного з мешканців тієї землі, а той вислав його на поля свої пасти свиней. І бажав він наповнити шлунка свого хоч стручками, що їли їх свині, та ніхто не давав їх йому. Тоді він спам’ятався й сказав: Скільки в батька мого наймитів мають хліба аж надмір, а я отут з голоду гину! Устану, і піду я до батька свого, та й скажу йому: Прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе… Недостойний я вже зватись сином твоїм; прийми ж мене, як одного з своїх наймитів… І, вставши, пішов він до батька свого.
А коли він далеко ще був, його батько вгледів його, і переповнився жалем: і побіг він, і кинувсь на шию йому, і зачав цілувати його! І озвався до нього той син: Прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе, і недостойний вже зватися сином твоїм… А батько рабам своїм каже: Принесіть негайно одежу найкращу, і його зодягніть, і персня подайте на руку йому, а сандалі на ноги. Приведіть теля відгодоване та заколіть, будемо їсти й радіти, бо цей син мій був мертвий і ожив, був пропав і знайшовся! І почали веселитись вони.
А син старший його був на полі. І коли він ішов й наближався до дому, почув музики та танці. І покликав одного зо слуг, та й спитав: Що це таке? А той каже йому: То вернувся твій брат, і твій батько звелів заколоти теля відгодоване, бож здоровим його він прийняв. І розгнівався той, і ввійти не хотів. Тоді вийшов батько його й став просити його. А той відповів і до батька сказав: Ото, стільки років служу я тобі, і ніколи наказу твого не порушив, ти ж ніколи мені й козеняти не дав, щоб із приятелями своїми потішився я… Коли ж син твій вернувся оцей, що проїв твій маєток із блудницями, ти для нього звелів заколоти теля відгодоване… І сказав він йому: Ти завжди зо мною, дитино, і все моє то твоє! Веселитись та тішитись треба було, бо цей брат твій був мертвий і ожив, був пропав і знайшовся!» (Лк. 15:11-32).
Понад усяку відплату
Притча про милосердного батька – це заплутаний клубок ниток, який можна розплутати, потягнувши за одну з них. Ми обираємо ту нитку, котра нам здається найважливішою і найменш помітною: відплата. Вже від самого початку Ісус привертає увагу до теми відплати, яка належить до найприродніших прав людини. Певний чоловік має двох синів; один із них просить у нього те, що йому належиться, – і батько розділяє майно. У той час за юдейським Законом передбачалося, що дві третини спадщини отримує первородний син, а ще одна третина відходить молодшому (Втор. 21:17). Не опираючись цьому, батько передає молодшому синові частину, яка йому належиться. Молодший син розтринькує свій маєток, бо живе розпусно в далекому краї. А інша частина спадку перебуває в безпеці, у власності старшого сина. Якщо судити по правді і справедливо, молодший син, коли повернеться додому, більше не матиме на що претендувати від батька і старшого брата. Важку провину молодшого сина можна буде щонайбільше простити, але не забути! Якби батько часом забув про цей сумний епізод з їхнього життя, то старший син їм обом завжди зможе про нього нагадати. Таким чином буде дотримано закону відплати: відплата за добро тому, хто чинить добро, і за зло – тому, хто чинить зло.
Насправді ж притча від початку і до кінця порушує закон розподілу спадщини, показуючи безмежну любов батька. Він не чекає двох синів, сидячи вдома, не перевіряє, чи молодший син справді розкаявся, не запитує, куди поділася його частина спадщини, а влаштовує свято з гучною музикою і танцями. Не вкладається в голову й те, як батько поводиться зі старшим: він не чекає його повернення з поля, де той працює на благо родини, і не питається його думки про те, як повестися з молодшим. Притча, яка розкриває дуже людяне обличчя Бога, показує, що в Нього ні в чому немає нестачі, а все в надлишку: Богові не бракує людяності, у Нього її без міри!
На відміну від батька, який переступає закон розподілу спадщини, двоє братів не здатні вийти за межі логіки – дати, щоб отримати. Молодший син отримує частину спадку, яка йому припадає, витрачає її з блудницями і вирішує повернутися додому, коли цілковито вже вибивається зі сил. Молодший син повертається до батька не тому, що розкаявся, а тому, що не знаходить якогось виходу зі скрути. В такому становищі найбільше, що він здатний придумати, то це попросити, щоб його прийняли в дім батька як одного з багатьох наймитів; до цього кроку його спонукало не каяття, а голод!
За логікою відплати мислить і старший син: він роками служив батькові, ніколи не переступив жодної його заповіді й очікував, що той йому дасть принаймні козеня, щоб повеселитися з друзями. Коли батько виявляє співчуття, старший син звинувачує його в тому, що той порушив принцип відплати; він не спроможний вважати сина того ж батька своїм братом, а називає його лише «оцей син твій». Сприймаючи батька в контексті відплати, він втрачає можливість визнати його батьківство і братній зв’язок із іншим.
Деякі коментатори зауважують, що в притчі немає матері. Насправді ж провідна нитка розповіді стосується розподілу родинної спадщини, а такі право та обов’язок належали до повноважень батька, а не матері. У Посланні до галатів Павло згадує, що доброчинство спадкоємства належить батькові, який може розподіляти майно, як і коли бажає (Гал. 4:1-3). Поговоримо докладніше про безмежне співчуття батька в стосунках зі своїми дітьми.