Притчі про милосердя і притча про багача і вбогого Лазаря протилежні. Досі будь-яке прохання змилосердитися було вислуханим: від цілковитого дарування боргу, яке уділяє позикодавець двом боржникам, – до благання блудного сина. У подальших притчах були вислухані прохання настирливої вдовиці (Лк. 18:1-8) і благання митника в Храмі (Лк. 18:9-14). І багач у пеклі повторює благання, схоже на те, яке висловив митник: «Змилуйся надо мною» (16:24; 18:13). Проте це єдиний випадок, коли благання людини не було вислухане, тому що її становище стало неможливо виправити.
Не вкладається в голові, що є становище, якого не може виправити безмежне милосердя Боже. Як побачимо в притчі про несправедливого суддю і настирливу вдову (18:1-8), наполеглива молитва здатна змінити серце Бога. Чому ж тоді молитва багача не може навіть на йоту змінити його становище? Ми будемо схильні твердити, що ситуацію неможливо виправити, бо у вічності немає часу; це найлогічніша відповідь, хоч вона і не наводиться в притчі.
Головну причину, чому ситуацію багача вже неможливо вирішити, пояснює переломний момент притчі. Коли багач перебуває в пеклі і бачить Лазаря на лоні Авраама, він впізнає його і двічі кличе на ім’я. Таким чином багач засуджує себе своїми ж словами: він знав Лазаря в земному житті, але завжди ігнорував його. Майстерно і тонко кульмінація розповіді на контрасті пов’язується з двома попередніми притчами про милосердя: «і, побачивши, змилосердився» – сказано про милосердного самарянина (Лк. 10:33). «А коли він далеко ще був, його батько вгледів його, і переповнився жалем: і побіг він…» – повторюється про милосердного батька (15:20). А тепер багач «побачив здаля Авраама та Лазаря» (Лк. 16:23). Він не так «його побачив», як подається в багатьох перекладах, як «його бачить»: багач вимушений бачити в нескінченному теперішньому Лазаря, якого не бачив у минулому.
Тож ситуація не може бути виправлена, бо співчуття можливе лиш доти, доки існує бідняк, який лежить, вкритий струпами, перед воротами багача; пізніше воно просто не має сенсу і по суті не є можливим. Милосердя Боже завжди співвідноситься з милосердям до ближнього; а коли бракує останнього, тоді й немає місця для першого. Невипадково Бог жодного разу не згадується в цій притчі: він говорить і діє через Авраама.
І все ж притча про протилежність милосердю показує слухачам шлях, який не дасть потрапити в становище багача: це Мойсей і пророки або, як невдовзі побачимо, Слово Боже. Навіть воскресення мертвого недостатньо, щоб навернути інших братів багача, але саме бідняки у світі є шляхом до спасення чи засуду для будь-якого багача: бідняка, якого не зауважував у світі, багач визнає у вічності!
«Бо Я голодував був і не нагодували Мене»
Притчі, які переводять увагу на вічність, розповідаються не для того, щоб залякати слухачів і не для того, щоб описати пекло і рай, як це робить Данте Аліг’єрі у своїй «Божественній Комедії». Словами про кінець земного життя Ісус радше говорить про вічність для часу чи про майбутнє для теперішнього. Його цікавить сьогоднішній день, і Він змальовує кінець життя, щоби випробувати Своїх сучасників. Між невизнанням на землі і визнанням у Небі притча про багача і вбогого Лазаря активно впливає на час, відведений кожній людині.
Протиставляючи невизнання багачем бідняка, коли він лежить перед ворітьми палацу, та його визнання у вічності, наша притча продовжується притчею про Страшний суд в Євангелії від Матвія 25:31-46. Якщо в першій частині притчі Син Людський благословляє і приймає всіх тих, які, не знаючи Його, дали голодним їсти і спраглим пити, прийняли чужинця і одягли нагого, навідались до хворого і ув’язненого, то друга частина невблаганна до тих, які знехтували так званими «тілесними і духовними ділами милосердя». Критерій, який відділяє овець від козлів чи благословенних від проклятих, завершує притчу і стосується всіх: «Чого тільки одному з найменших цих ви не вчинили, Мені не вчинили!» та протилежний принцип (Мт. 25:45).
Усе сказане про осіб, яким не допомогли в притчі про суд, стосується притчі про багача і вбогого Лазаря. Лазар був голодний, але багач не дав йому навіть недоїдків зі свого столу; він був хворий чи вкритий струпами, але багач до нього не навідався; він був нагий, але багач його не одягнув; він був подорожнім, покинутим перед його воротами, але багач його не прийняв. Діла милосердя, перелічені в притчі про Страшний суд, не були здійснені для Лазаря, якого багач не зауважував у житті, але вимушений визнавати у вічності назавжди.
Щодо стосунків між багатством і бідністю, які відображаються в притчі, необхідно дещо уточнити. Інакше можна легко почати ідеалізувати, що врешті-решт не приносить жодної користі. Притча зумисне не пояснює причини, через яку Лазаря віднесли на лоно Авраама, а багач був приречений потрапити в пекло. Таким чином не можна вважати бідняка блаженним уже через те, що він бідний, а багача – проклятим через те, що він багатий. Ми мали нагоду зауважити, що кульмінаційний момент притчі пов’язаний не зі становищем Лазаря і багача, а з визнанням багачем Лазаря, якого той змушений бачити в пеклі. Самі по собі ані багатство, ані бідність не забезпечують і не виключають позитивний чи негативний результат на Страшному суді. Йдеться радше про нездатність чи здатність бачити і відчувати співчуття до іншого. У цьому драма про багача і вбогого Лазаря дуже актуальна для будь-якого середовища і для будь-якого часу, коли б її не перечитували. Бідняка, якого багач не бачить у часі, він вимушений визнати у вічності, коли всяке співчуття вже є даремним.