Розповівши притчу про суддю і вдову, Ісус звертається до слухачів із питанням про те, як, на їхню думку, діє Бог. Використовуючи аргументацію, яка розвивається від нижчого рівня до вищого, Ісус питає слухачів, чи Бог оборонить Своїх вибраних краще і швидше, ніж суддя вдову. На відміну від несправедливого судді, Бог негайно оборонить Своїх вибраних, які день і ніч до Нього голосять.
Незважаючи на величезну різницю між суддею і Богом, між ними є одна спільна риса, яка вказує на неоціненну вартість молитви. Вони обоє переглядають своє ставлення до вдови і до вибраних через звернені до них благання. Часто ми уявляємо собі Бога як того, Який є незворушним чи не змінює Свого задуму стосовно людських істот. Захід нас призвичаїв думати, що Бог є безпристрасним і не піддається впливу жодних зовнішніх чинників. Історія спасення передає інший образ Бога: Бога відкритий на прохання в різних людських ситуаціях і вислуховує молитву вибраних (вбогих і слабких), які Його благають.
Про таку готовність Бога переглянути Свої плани дуже показово свідчать два епізоди зі Старого Заповіту: молитва царя Єзекії і каяття жителів Ніневії. Друга книга Царів розповідає, що Єзекія серйозно захворів, і його життя трималося на волосині. Обернувшись лицем до стіни, цар підносить свою молитву: «О, Господи, згадай же, що я ходив перед лицем Твоїм правдою та цілим серцем, і робив я добре в очах Твоїх» (2 Цар. 20:3). Господь вислухав молитви та сльози Єзекії – і зцілив його від недуги.
Книга Йони описує, як Бог роздумався щодо лиха, яке погрожував учинити мешканцям Ніневії (Йона 3:10). Для Йони такий Бог милосердя є незрозумілим: «Тому я перед тим утік до Таршішу, бо я знав, що Ти Бог милостивий та милосердий, довготерпеливий та многомилостивий, і Ти жалкуєш за зло» (Йона 4:2). Пророк всіляко намагався уникнути Божого милосердя і, після проповідування до жителів Ніневії, залишається подивитися, чи Бог нарешті покарає їх. У той час, як жителі Ніневії каються, Йона зупиняється зі східного боку міста, у прохолодній халупці. Щоб допомогти йому, Господь виростив рослину, яка мала принести йому полегшу, але наступного дня Він велить рослині всохнути, і Йона просить для себе смерті. Бог говорить Йоні те, що заздалегідь пояснює нашу притчу: «Ти змилувався над рициновим кущем, над яким не трудився, і не плекав його, який виріс за одну ніч, і за одну ніч згинув. А Я не змилувався б над Ніневією?..» (Йона 4:10-11).
Бог Старого і Нового Заповіту дозволяє зворушити Його серце, бо не бажає смерті грішника, а бажає, щоб він навернувся і жив (Єз. 33:11).
Що просити і як молитися?
Притча про суддю і вдову завершується обіцянкою: суддя оборонить жінку, бо вона дуже настирлива. Таким чином наполеглива молитва здатна змінити серце Бога. Однак нерідко здається, що молитва залишається не вислуханою, так начебто її не було почуто. Де ж співчуття і милосердя Боже, коли волання його вибраних, тих, що є в найбільшій потребі – удів, сиріт, бідних й хворих дітей – немов би не почуто? А якщо й почуто, то результати показують, що їх не вислухано? Ісус із Євангелія від Луки – майстер молитви, і щоб порушити це драматичне питання, Він розповідає притчу про надокучливого приятеля.
Притча з Луки 11:5-8 має деякі спільні риси з тією, яку ми коментуємо зараз, хоч вона і не стосується милосердя Божого. Це розповідь про друга, який не мав чим почастувати несподіваного гостя, тому стукає до сусіда і просить його позичити три хлібини. На жаль, він це робить опівночі, і його приятель вже замкнув двері, а діти лягли спати. Через наполегливість свого друга, сусід врешті вимушений підвестися і дати йому хліба, скільки той просить. У подальшому поясненні (Лк. 11:9-13) Ісус заохочує просити, шукати і стукати, адже Бог здатний дати, допомогти знайти і відчинити. Тож Він додає: якщо батько може дати своєму синові рибу, а не гадюку, яйце, а не скорпіона, скільки ж більше Бог готовий дарувати Святого Духа тим, які Його просять. На перший погляд здається, що Святий Дух тут ні до чого! Він же, натомість, є головним даром, який слід просити в молитві, оскільки лише Дух дає змогу відрізнити рибу від гадюки і яйце від скорпіона. Дуже часто ми просимо в молитві те, що нам здається корисним і необхідним, але воно не є таким в очах Бога, а радше є другорядним і не відповідає Його волі.
У молитві ми не знаємо, про що просити: ми в становищі, коли більш ніж деінде проявляється людська неміч. Але саме в таких ситуаціях «Дух допомагає нам у наших немочах; бо ми не знаємо, про що маємо молитись, як належить, але Сам Дух заступається за нас невимовними зідханнями. А Той, Хто досліджує серця, знає, яка думка Духа, бо з волі Божої заступається за святих» (Рим. 8:26-27).
Легко перестати молитися, коли наша молитва здається не вислуханою; важко бути наполегливим у молитві, як настирлива вдова, тому що Бог готовий більше від будь-якого судді негайно почути волання Своїх вибраних. Від віруючих вимагається бути витривалими в молитві, навіть коли наслідки відрізняються від тих, на які очікувалося.