Усе це не можна сказати хворому одразу. Та можна сказати собі самому. В усякому разі так інколи кажуть хворі. Я чув таке з вуст декого з хворих. Пригадую матір, що померла після пологів, народивши восьму дитину і залишивши сиротами вісьмох дітей та чоловіка, хворого на туберкульоз. І вона виголосила слова, які здаються мені такими приголомшливими, що декому можуть видатися скандальними. Комусь, хто висловлював тій жінці співчуття, коли та помирала, вона сказала: «Ні, страждати – це привілей». Вона була цілком упевнена, що найвищою мірою причетна до відкупительної місії Христа. І це був зовсім не мазохізм, тобто не хворобливий потяг до страждань і смерти. Це не була й безвідповідальність щодо дітей і чоловіка. Та покликана таким жахливо парадоксальним чином віддати своє життя, вона так і зробила, не вагаючись, віддала все – дітей, яких покидала, туберкульозного чоловіка – у руки Бога, переконана, що коли Він її так невідворотно закликає до повної жертви, то потурбується про все, що вона залишала. Вона знала, у кого вірить, і не була розчарована.
Я не кажу, що таке можна вимагати від усіх, утім Бог і не вимагає. Якщо хтось помирає за таких умов і кричить про свій біль, Бог його за те не судить, як і не судив Йова. Та ми повинні знати, що є люди, які отак віддають своє життя за таких незвичайних обставин, ми повинні вміти сказати, що є частина вірних, які у всій серйозності християнства, у всій його важливості почули заклик Христа взяти Його хрест і йти за Ним. Саме так сказав Ісус святій Анджелі з Фоліньйо, великому містику середньовіччя: «Я полюбив тебе не задля сміху». Якщо Бог тебе любить, то це справа серйозна. Це не просто для смішків, а щоб через смерть увійти в життя вічне.
Рано чи пізно Бог вимагатиме в нас усього, за нашою спроможністю звичайно, бо Господь милосердний. Як каже прислів’я: «Стриженій овечці Бог відміряє вітер». На наше щастя! Бог не вимагатиме в нас неможливого, а якби й вимагав того, що нам здається неможливим, то дав би нам благодать, щоб ми змогли то виконати. Бо ж бачимо людей, які несуть хрест значно тяжчий від того, який, здавалось би, їм ще під силу, і самі вони дивуються з того. Мені часто кажуть: «Якби я знав наперед, що мені доведеться пройти через таке випробування, я б ніколи не подумав, що матиму силу його витримати. Не знаю, звідки вона в мене береться». Так кажуть навіть невіруючі, бо ж благодать дається всім. А віруючі можуть знати, звідки їм приходить поміч. Однак усі відчувають, що разом із закликом увійти в таїну хреста і віддати своє життя на людину сходить якась благодать.