Тепер усе змінилося. Шанобливий страх щодо Бога розчинився, перетворившись на жахливі залишки віри, яка вже своє віджила.
Як пише Клаус Бергер, поступово Бог утратив риси вимогливого Отця, ставши доброзичливою матінкою, яка завжди готова приголубити своїх дітей і завжди беззастережно все пробачає. Бог перетворився на гумову стіну вселенського прощення.
Деколи складається враження, що цю жахливу копію «Бога» можна використати як завгодно на свій розсуд. До такого «Бога» можна ставитися з максимальною розслабленістю, демонструючи одвічний інфантильний егоцентризм. І так ніщо і ніхто не зміниться; будь-яку страву подають під набожним соусом «любов». Цей Бог ні на що не ображається. Він завжди добрий. І все.
Такого Бога не треба боятися. Та й немає жодної потреби звертати на Нього увагу. Адже така доброта пронизана тією безпечністю, на якій так охоче наголошують господарі великих собак, коли заспокоюють перехожих: «Не бійтеся, вона нічого вам не зробить».
Якщо ми зводимо Господа життя і смерти тільки до любови, то свідомо чи несвідомо передаємо іншим образ Бога, Який «нічого вам не зробить». Можливо, саме тому для багатьох Він став таким незначним.
Загалом домінантна думка полягає в тому, що дорога до раю дуже широка і легка, адже ми всі такі молодці, а Бог такий добрий.
Це не Євангеліє. Як може безпечний добрий Бог змінити наш світ? Як Він може поставити на місце жорстоких і втішити тих, хто розчарувався у своєму житті? Лише сильний Бог може додати нам сил. Марія, юна палестинська дівчина, мати Ісуса Христа, яка звертається до Бога з піснею, яку всі знають за її латинською назвою «Magnificat» («Величай»). Пісня, яка пронизана гордістю і захопленням величчю Бога. Величчю, яка сповнена силою і конкретністю: «Бо велике вчинив мені Потужний! Його ж Імення святе, і милість Його з роду в рід на тих, хто боїться Його! Він показує міць Свого рамена, розпорошує тих, хто пишається думкою серця свого! Він могутніх скидає з престолів, підіймає покірливих, удовольняє голодних добром, а багатих пускає ні з чим!» (Лк. 1:49-55).
Марія використовує дієслова в минулому часі: все це вже відбулося.
Сьогодні ми цього не бачимо, адже могутні й далі правлять світом. Проте Марія знає, що майбутнє належить Богові, Який аж ніяк не поблажливий до гордих, жорстоких осіб і тих, які пригноблюють інших.
Отож люди повинні боятися Бога?
У Євангелії від Матвія Ісус каже провокативні слова: «Не бійтеся тих, що вбивають тіло, бійтеся Бога» (див. Мт. 10:28). Грецький текст в обох випадках використовує той самий термін phobéisthai (боятися). Саме так його і треба розуміти в інших мовах. Багато інтерпретаторів хотіли б уникнути цього, говорячи, що Бога треба поважати, але не боятися.
Наважитися стрибнути
Одне безперечно: у Своїй доброті Бог не дозволяє кепкувати з Себе. Оскільки логіці, величі та всемогутності Бога відповідає не страх, а мужність. Ісус має мужність бути винятковим. Завжди. Для Христа Бог є єдиною відправною точкою, єдиною справжньою реальністю, мірилом усього іншого. А нам цієї мужности не вистачило.
*
Під час прогулянки в горах один чоловік раптом послизнувся на стрімкому схилі. Оббиваючись і калічачись об скелі, наскільки міг, старався затримати небезпечне падіння. Схопився руками за кущ на краю страшного провалля.
Відчуваючи, що сили покидають його, чоловік підняв очі до неба і скрикнув:
– Чи є там хтось?
По хвилі глибокої тиші громовий голос відповів:
– Так!
– Що мені робити?
– Помолися і стрибай! – відказав голос.
Чоловік якусь мить мовчав, а потім знову заволав:
– Чи там нагорі є ще хтось?
*
Лише той, хто пізнав сильного і всемогутнього Бога, може «стрибнути». У найбільш трагічний момент Свого земного життя Ісус каже: «Отче, у руки Твої віддаю Свого духа!» (Лк. 23:46).
Куди зникла мужність висловити свою думку перед величезним натовпом? Мужність, радикальність і рішучість народжуються тільки з віри в сильного Бога. Це сповнює нас надзвичайною і безцінною внутрішньою силою.
Ап. Павло пише римлянам: «І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре. Бо кого Він передбачив, тих і призначив, щоб були подібні до образу Сина Його, щоб Він був перворідним поміж багатьма братами. А кого Він призначив, тих і покликав, а кого покликав, тих і виправдав, а кого виправдав, тих і прославив. Що ж скажем на це? Коли за нас Бог, то хто проти нас? Той же, Хто Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, як же не дав би Він нам із Ним і всього? Хто оскаржувати буде Божих вибранців? Бог Той, що виправдує. Хто ж той, що засуджує? Христос Ісус є Той, що вмер, надто й воскрес, Він праворуч Бога, і Він і заступається за нас. Хто нас розлучить від любови Христової? Чи недоля, чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? Як написано: За Тебе нас цілий день умертвляють, нас уважають за овець, приречених на заколення. Але в цьому всьому ми перемагаємо Тим, Хто нас полюбив. Бо я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!» (Рим. 8:28-39).