До мене прийшла матір і попросила помолитися за свою дочку, яка танцювала в нічному клубі. Я сказав їй, що радо помолюся разом з нею і подякую Богові за ситуацію, в якій опинилася її дочка. Жінка вжахнулася.
“Не кажіть мені, що я маю дякувати Богові за те, що моя дитина глузує з добропристойности і сміється з релігії. За її горе я повинна дякувати дияволу, а не люблячому Богові!”
Перед цією жінкою був важкий вибір. Усе життя її вчили дякувати Богові за все добре і звинувачувати диявола за все погане. Разом ми шукали на сторінках Біблії вірші, які підтверджують, що Бог здатен усе обернути на добро для тих, хто любить Його, і що Він бажає, аби ми були вдячними за все, хай якою жахливою здається ситуація.
“Ви можете і надалі вважати, що ситуацію, в якій опинилася ваша дочка, контролює диявол, і через брак віри в найвищу владу Бога перешкоджати Йому здійснити Свій досконалий задум щодо неї. Або ви можете повірити, що Бог діє, подякувати Йому за все і завдяки хвалі вивільнити Його силу, яка змінить життя вашої дочки”.
Зрештою матір погодилася спробувати.
“Я не розумію, чому так має бути, – сказала вона, – але я повірю, що Бог знає, що Він робить, і подякую Йому за це”.
Ми молилися разом, і матір пішла з новим миром у серці щодо цієї ситуації.
“Уперше я не хвилювалася за свою дочку”, – раділа вона.
Згодом вона розповіла мені, що сталося.
Того ж вечора її дочка майже оголена танцювала на невеличкій платформі, коли в нічний клуб зайшов юнак. Він наблизився до дівчини, глянув їй у вічі і сказав: “Ісус справді любить тебе!”
Танцівниця звикла чути всілякі зауваження від чоловіків, але ніколи не чула чогось подібного. Вона зійшла з платформи, сіла поряд з юнаком за столиком і спитала: “Чому ти сказав це?”
Він пояснив, що йшов вулицею і раптом відчув, як Бог спонукає його зайти саме в цей нічний клуб і сказати танцівниці, що Ісус Христос пропонує їй безкоштовний дар вічного життя.
Дівчина вражено дивилася на нього; згодом на її очах забриніли сльози, і вона тихо сказала: “Я хочу прийняти цей дар”.
І вона зробила це, за тим самим столиком у нічному клубі.
Хвала Богові – це не магічна формула успіху. Це спосіб життя, який має тверду підпору в Божому Слові. Ми хвалимо Бога не за бажані результати, а за ту ситуацію, яку маємо тепер.
Якщо ми будемо хвалити Бога, крадькома сподіваючись на потрібні нам результати, це буде самообман, і наша ситуація аж ніяк не зміниться.
Хвала ґрунтується на прийнятті теперішньої ситуації як частини Божої люблячої, досконалої волі для нас, а не на тому, що, на нашу думку, має статися в майбутньому. Це абсолютний “закон”, добре помітний у практиці хвали.
Ми хвалимо Бога не за те, що, як ми вважаємо, має статися з нами чи навколо нас, а за те, ким Він є, і за наше становище саме тепер.
Звісно, що коли щиро хвалити Бога, то це буде мати певні наслідки. Його сила проникає в ситуацію, і ми незабаром помічаємо зміни, які відбуваються з нами чи навколо нас. Зміна може бути такою, наприклад, що ми відчуємо справжню радість чи щастя в ситуації, яка колись здавалася жахливою, або ж ситуація може стати зовсім іншою. Однак це наслідок хвали, який не повинен стати її мотивацією.
Хвала – це не аргумент на переговорах. Ми не кажемо: “Я хвалю Тебе, щоб Ти міг благословити мене, Господи”.
Хвалити Господа означає втішатися в Ньому. “Хай Господь буде розкіш твоя, і Він сповнить тобі твого серця бажання!” (Пс. 37:4).
Зверніть увагу на пріоритетність. Ми не повинні перелічувати бажання свого серця і лише після цього втішатися в Господі, щоб отримати їх. Спочатку ми маємо відчути втіху, і тільки після того, як будемо по-справжньому втішатися в Богові, зрозуміємо, що все інше – другорядне. Але це правда, що Бог таки хоче сповнити всі бажання нашого серця. Саме таким є Його бажання і задум для нас.
Якби ми тільки могли навчитися спершу втішатися в Господі у всьому!
Християнське подружжя мало двох синів. Один був їхньою гордістю й радістю; він жив удома і поділяв палку й щасливу християнську віру своїх батьків.
Одного разу, коли я обідав разом з ними, вони зізналися мені, що їхній старший син – бунтівник, він пішов з дому. Хлопець закінчив коледж з відзнакою, але зрікся батьків та усталеного суспільного життя і мандрує країною як хіпі, без жодної очевидної мети в житті.
Нещасні батьки спитали, що я міг би їм порадити. Я пояснив, що Бог дав їм цього сина і що Він відповідає на їхні молитви за його спасіння.
“Якщо ваші молитви щирі, то ви можете бути певні, що Бог використає теперішнє життя вашого сина так, як буде найкраще для нього й для вас!” – сказав я.
“Я розумію, – відповів батько. – Ми хочемо тільки добра своєму синові, і це мусить бути Божа воля і допомога для всіх нас”.
Ми взялися за руки за обіднім столом і подякували Богові за Його задум, який, на Його погляд, для нас найкращий.
Згодом я отримав від них листа. Після нашої зустрічі вони постійно дякували Богові за спосіб життя їхнього сина, хоча їм і непросто було зрозуміти його. Одного дня хлопець потрапив в аварію на своєму мотоциклі, отримавши при тому серйозну травму ноги.
Не маючи змоги ходити, він тимчасово повернувся додому. Син повідомив батьків, що залишив низку неоплачених рахунків по всій країні. Батьки молилися за це і вирішили, що коли Бог справді був присутній у всьому житті їхнього сина, то ці рахунки також з’явилися з Його дозволу. Тому вони подякували Богові за кожен з них і сплатили всі борги.
Юнак був вражений. Він думав, що йому докорятимуть і скажуть самому виконати свої зобов’язання. Натомість батьки були спокійні, турботливі і навіть до його чудернацького одягу та зачіски ставилися без відрази.
Одного вечора кілька християн прийшли відвідати молодшого сина. Старшого брата страшенно роздратувало таке вторгнення, але поранена нога не дозволяла вийти з дому. З ентузіазмом молоді християни ділилися тим, що Ісус Христос зробив і робить в їхньому житті. Спершу старший брат уїдливо критикував їхній наївний та нереалістичний підхід до життя, але невдовзі почав уважно слухати і ставити випробні запитання. Перш ніж закінчився вечір, він віддав своє життя Ісусові Христу.
Його батьки написали, що відбулася швидка і драматична зміна в житті старшого сина. Він присвятив своє життя наслідуванню Ісуса і служінню Йому. Він невтомно вивчав Біблію і за кілька днів попросив про хрещення у Святому Дусі, яке послідовники Ісуса прийняли в першу П’ятдесятницю після Ісусової смерти та воскресіння. Згодом він познайомився з побожною дівчиною. Невдовзі вони заручилися, щоб одружитися.
Отож, місяці ревних і тривожних молитов не змінили життя цього юнака. Тільки коли його батьки звернулися до Бога, радісно прийнявши теперішню ситуацію в житті їхнього сина, відчинилися двері для Бога, який завершив Свій досконалий задум для всіх них.
Бог має досконалий задум для життя кожного з нас. Ми можемо поглянути на болісні обставини, які оточують нас, і подумати, що ми назавжди спинилися на одному місці. Що більше ми молимося і благаємо Бога допомогти нам, то більше ускладнюється ситуація. Різка зміна не може відбутися, поки ми не почнемо хвалити Бога за цю ситуацію, замість того, щоб благати Його цілковито її змінити.