Відколи вийшла у світ “В’язниця хвали”, до мене надходить багато листів від людей із в’язниць з усієї країни.
Один чоловік писав з камери для смертників:
“Мене засудили до смертної кари на електричному стільці. Я знаю, що помру, і впродовж довгого часу я не мав жодної надії на щось після смерті. Страх контролював усі мої думки, і я відчував, що мене покинув Бог і люди. Тоді я прочитав “В’язницю хвали”. У мене з’явилося відчуття, немов мій розум знову ожив. Я наважився повірити, що Бог існує і що Він діє в кожному житті, щоб допомогти нам прийняти Його Сина як Спасителя й Господа.
Я пригадав своє ганебне минуле і зрозумів, що все в ньому сталося з Божого дозволу, щоб могла настати та мить, коли я прийду до Нього. І я таки прийшов до Нього, в одну мить я прозрів, усвідомивши, що Бог діє в усьому заради нашого добра і Його слави. Вперше я збагнув, що все моє життя благословив Бог, і що через віру в Його Сина я належу Йому. Тепер я цілком вільний і сповнений Його миру й радости”.
Інший в’язень писав:
“Я навчився ненавидіти всіх і все. І як не намагався – не міг знайти жодної причини радіти, що я живу. Хтось дав мені “В’язницю хвали”, і коли я вперше прочитав її, то мені здалося, що це суцільна нісенітниця. Але що більше я думав про цю книгу, то більше відчував бажання спробувати подякувати Богові за своє безладне життя. Зрештою, я дійшов до краю; що я міг втратити?
Я почав пригадувати одну за одною події свого життя. Я подякував Богові за те, що кожен епізод у ньому був частиною Його задуму для мене. Все це здавалося мені безглуздим, але я змусив себе не зупинятися. У той час щось почало відбуватися в моїй душі. Я зрозумів, що Бог брав особисту участь у моєму заплутаному житті. Чи справді могло бути правдою те, що Він турбувався про мене? Вже забуті події знову зринали в моїй пам’яті. Раніше я вважав їх трагічними; тепер я почав розуміти, що вони – частина Божого замислу переконати мене, що я потребую Його.
Я хвалив Його за кожну дрібницю свого життя; я дякував Йому за людей, які ненавиділи, зневажали мене, брехали про мене і зрадили. Я подякував Йому за тих людей, яких я ненавидів, яких зневажав, про яких брехав і яких сам зрадив.
Мир почав переповнювати мене. Бог загоював усі гіркі спогади. Стіни в’язниці впали – натомість мене огорнув мир. Стіни і ґрати більше не роблять мене в’язнем. Я вільний у Христі, хвала Богові!”
Інший лист надійшов від християнина зі спеціяльного виправного закладу на Заході:
“Хвала Богові! Відвідуваність у нашій церкві і в групах вечірнього вивчення Біблії зростає. Минулого тижня троє людей прийняли Христа як свого Спасителя. Уявіть собі, що це означає, коли три душі приходять до Ісуса щотижня в цих стінах! (Інший лист розповідав про те, що наступного місяця дванадцять людей прийняли Христа і четверо отримали хрещення у Святому Дусі). Ми справді цінуємо молитви братів у Форт-Беннінгу. Господь робить Свою присутність у цьому закладі як ніколи відчутною… Бог відповідає на наші молитви, і ми колись побачимо, що багато душ серед тутешніх в’язнів належать Христу. Яке це було благословення – прочитати “В’язницю хвали”. Ми радіємо можливості слухати звукозаписи в стінах в’язниці, тому що зможемо почути деякі з повчань наших братів-християн.
Бог такий добрий! Вісім років тому я увійшов через ці тюремні ворота з новим десятирічним вироком за озброєне пограбування. Я думав, що в майбутньому мене чекає хіба що куля полісмена чи втрата пам’яті через алкоголізм. Я випробував усі реабілітаційні програми, але коли мене відпустили на чесне слово, я пиячив безперервно три місяці і двадцять п’ять днів, поки мене знову не посадили у в’язницю. Я чесно намагався змінитися, та все було даремно.
Але шість місяців тому, за одну мить, Ісус Христос зробив це замість мене. Я перемінився, як про це сказано в Біблії. “Тому то, коли хто в Христі, той створіння нове, стародавнє минуло, ото сталось нове!” (2Кор. 5:17). Відтоді Христос почав оновлювати моє життя, наповнюючи Своїм світлом кожен похмурий, занедбаний Його закуток. Хвала Богові! Ні в кого нема такої реабілітаційної програми, яка могла б зрівнятися з тою, що її пропонує Христос. Людина не може змінити своє нутро, тільки Христос здатен на це!
Хваліть чудового Ісуса. Він пролив на мене світло Божої любови. Радість життя з Ісусом стає глибшою день у день.
Дякую вам за те, що ви приєдналися до нашої молитви за подальше пробудження серед в’язнів і зміцнення новонавернених… З любов’ю від братів у Христі”.
Цей наш брат живе і хвалить Бога в обставинах, які більшість з нас назве похмурими й важкими. Однак він бачить їх зовсім в іншій перспективі. Він знає радість перебування в Ісусі Христі, і все інше в його житті стало другорядним. Він знає: “Завжди радійте! Безперестанку моліться! Подяку складайте за все, бо така Божа воля про вас у Христі Ісусі” (1Сол. 5:16-18).
Джон Веслі писав у своїх коментарях про цей уривок: “Завжди радійте – у безперервному щасті в Господі. Безперестанку моліться – це плід безперервної радости в Господі. За все дякуйте – що є плодом того й іншого. Це християнська досконалість. Далі ми не можемо піти; і нам не слід спинятися на півдорозі. Наш Господь заплатив за радість, а також за праведність для нас. У Євангелії сказано, що, будучи спасенними від вини, ми маємо радіти в любові Христа. Подяка невіддільна від істинної молитви, вона майже цілковито єдина з нею. Той, хто завжди молиться, постійно промовляє слова хвали – у радості чи в смутку, в достатку чи в найбільшому горі. Він благословляє Бога за всі події, вважає, що вони походять від Нього, і приймає їх тільки заради Нього; не вибираючи чи відмовляючись, не люблячи чи гидуючи, а тільки як те, що погоджується чи не погоджується з Його досконалою волею” (Зауваги до Нового Заповіту).
Жити безперервною радістю в Господі, вважати, що всі події в житті походять від Бога, і дякувати Йому за них – це і є християнська досконалість.