Найвагомішою складовою Руху за дитячі права є переорієнтування уваги з психологічного рівня до залу судових засідань. Декілька років тому я одержав листа від адвоката, який вважав: коли я захищатиму одного батька, то йому загрожуватиме втрата власної дитини. Ця історія є неймовірною. Відділ соціяльної служби хоче позбавити батьківських прав тата шестилітньої дівчинки, бо він забороняє їй відвідувати кінотеатри, слухати рок-музику чи переглядати деякі програми. Дитина налаштована позитивно та має авторитет у шкільних друзів. Вчитель дівчинки зазначив, що вона потрапила до п’ятірки найкращих учнів. Проте суд просить, щоб її забрали з дому, бо там вона зазнає нестерпного «насильства».
За своє життя я декілька разів стикався з тим, що мене розлютило, але ви прочитали лише про одне. Коли гуманісти матимуть право нав’язувати свій наївний ідеалізм кожній сім’ї, включно з твоєю та моєю, тоді наша нація стикатиметься з неабиякими проблемами. У цьому випадку гуманісти перешкоджають праву батьків передавати моральні цінності дітям, а саме це передбачає відповідальність, задуману самим Господом. Я написав ці слова дещо раніше, але відчуваю потребу повторити їх знову: влада – це клей, який об’єднує людей: в уряді, армії, школі, бізнесі… чи вдома. Людські стосунки без лідерства перетворяться на хаос.
Є три основні принципи влади, вкрай важливі як для сім’ї, так і для майбутнього. Зараз я їх коротенько опишу:
- Першочергова відповідальність за забезпечення влади вдома належить чоловіку.
Напевне, трохи старомодно повторювати давнє біблійне твердження, що Бог віддав чоловікам лідерство у своїх сім’ях. Це моє тлумачення Святого Письма. У Тимофія 3:4-5 сказано: «Щоб добре (батько) рядив власним домом, що має дітей у слухняності з повною чесністю».
Можливо, це здається старомодним, однак обов’язком кожного чоловіка-християнина є якнайкраще керувати своїми сім’ями. Таке завдання, безперечно, не передбачає безжального поводження з дітьми чи зневагу до потреб та бажань жінок. Бог очікує від чоловіка бути тим, хто приймає рішення в сім’ї. Також чоловік є відповідальним за наслідки тих рішень. Якщо сім’я взяла занадто багато речей у кредит, то зрозуміло, чиєю провиною є фінансова скрута.
Якщо в сім’ї не читають Біблію чи сім’я рідко ходить до церкви, Бог у цьому звинувачує чоловіка. Якщо діти не поважають старших чи не слухаються їх, відповідальність покладається насамперед на батька… а не на його дружину. (Я не пригадую, щоб жінку Ілія звинуватили за те, що виховала двох злих синів; цим викликав гнів Бога її чоловік. Див. 1 Сам. 3:13).
З огляду на це, що стається з сім’єю, коли лідер не справляється з обов’язками? Наслідки подібного можна побачити в корпорації, президент якої лише вдає, що керує компанією. Така організація дуже швидко припиняє існувати. Вкрай легко впізнати сім’ю, де немає лідера. На мою думку, найбільшою потребою в Америці є керування чоловіків своїми сім’ями, замість надзусиль для накопичування грошей. Саме на це ця книжка намагається спрямувати читачів.
- Діти очікують влади від своїх батьків
Коли сину Раяну виповнилося п’ять, він зацікавився моїм дитинством.
«Татку, а ти колись був маленьким хлопчиком?» – запитав він.
«Так, Раяне, я був меншим за тебе», – відповів я.
«А ти був колись немовлям?» – вів своє він, не вірячи.
«Так. Кожна людина є малесенькою, коли народжується».
Раян розгубився. Він ніяк не міг зрозуміти, як його батько на зріст 180 см. з вагою 90 кг. міг виглядати немовлятком? Він трошки подумав і сказав: «То ви були татком-немовлятком».
Раян не міг мене уявити без атрибутів влади, навіть коли я був немовлятком. Його дев’ятирічна сестричка відреагувала подібно, коли дивилася відеозапис, де мені виповнилося лише чотири роки. На екрані з’явився маленький невинний хлопчик на коні. Дана впевнилася, що цим хлопчиком був я, і вигукнула: «Ця дитина шльопає мене?!».
Обоє – Дана та Раян – загалом сприймали мене… не як чоловіка, наділеного владою.., але як чоловіка, що сам був уособленням влади. Такою є природа дитини. Хлопчики та дівчатка сприймають як авторитетів своїх батьків, що своїми значними параметрами тіла, силою та чоловічим мужнім голосом демонструють лідерство. Саме тому, незважаючи на поодинокі винятки, вчителі-чоловіки набагато краще можуть впоратися з дисципліною в класі, ніж м’які жінки з ніжними голосами. (Одна вчителька якось розповіла, що її зусилля навести лад у класі подібні до намагання одночасно втримати тридцять два м’ячики для настільного тенісу під водою).
Саме тому матерям потрібне втручання чоловіків у дисципліну своїх дітей. Чоловік не повинен кожного разу вгамовувати неслухняну дитину, але він має виконувати роль каркаса, на якому будується влада батьків. Мало того, дитині необхідно усвідомлювати одностайність тата відносно рішень мами і втручання в разі потреби на її захист. Згідно з 1 Тимофія це означає мати «владу над членами своєї сім’ї».
- Владу будуть випробовувати
У темпераменті людини вкорінена норовливість, яка відкидає зовнішню владу. Такий дух протесту спостерігається в перші роки життя особистости і переважає впродовж другого року. Підсумком цих «двох жахливих років» є виникнення ущипливого запитання: «Яке право маєте ви чи будь-хто інший вказувати, що я маю робити зі своїм життям!?». Таке запитання характерне для підліткового віку, до нього додаються коментарі на кшталт: «Я не просив мене народжувати, ясно?». Джоні Карсон якось зауважив: якби його дитина колись сказала таке, то він відповів би: «Дуже добре, що ти не просив. А то я сказав би ні».
Люди мають схильність випробовувати межі влади. Такий опір є духовним повстанням людей проти Бога. Якщо ви сумніваєтесь у цьому, то поспостерігайте за впертою дитиною. Ви колись бачили, як трирічна дитина затримує дихання аж до втрати свідомости? Таке справді трапляється. Ось що написала одна мати:
«Ми з чоловіком зрозуміли, що наша дворічна донька є дитиною з характером, коли вперше дали їй скуштувати зелений горошок. Джулі взяла в рот декілька горошин, але відмовилась їх ковтати. Вона також відмовилася виплюнути горошинки, як би ми її не просили. Ми намагалися насилу відкрити її щелепу, потім погрожували відлупцювати. Врешті, благали, але вона навіть не поворухнулася. Ми змушені були покласти її спати. За дванадцять годин вона прокинулася радісною та бадьорою, і горошинок у роті не виявилося. Їх знайшли на купці в ногах у ліжку доньки. Ми з чоловіком дуже втішилися, що горошинки не були в роті всю ніч!»
А можливо, ця дворічна дівчинка є сильнішою за своїх батьків у своєму дитячому світі? Безперечно, так і є. І якщо є ще якась не вивчена галузь у психології XXI століття, то це норовливий темперамент людини та важливість відповідно реагувати на нього, коли проявляється демонстративна непокора.
Але що саме потрібно робити в разі дитячої непокори? Я відповім словами бухгалтера Вільяма Джарнагіна. Він написав мені листа, в якому йдеться про стосунки дітей та батьків.
«Шановний докторе Добсоне!
Я хочу висловити вам подяку за роботу в зміцненні американських сімей. Ми з дружиною прочитали чотири ваші книжки, і вони нам дуже допомогли.
Хочу розповісти історію з життя сина Девіда. Минулої п’ятниці ввечері дружина Бекі попросила його прибрати залишені на килимі апельсинові шкірки. Він добре знав, що вчинив недобре. Син не відреагував на прохання й одержав ляпаса по задниці, після чого почав демонструвати невдоволення.
Я спостерігав за розвитком подій, тоді взяв різку і приклав її де треба, слідкуючи, щоб син прибрав шкірки і викинув їх. Після чого я наказав іти спати, бо вже було досить пізно. Я почекав декілька хвилин, щоб син трошки заспокоївся, пішов до нього в кімнату і пояснив: Бог наказав усім батькам, які насправді люблять діток, слідкувати за дисципліною, ми дуже Його любимо і тому не дозволимо такої демонстративної непокори. Наступного разу після того, як я пішов на роботу, Девід вручив мамі наступного листа, разом із невеличкою купкою десятицентових монет:
- Від Девіда та Дебори
- Для мамусі та татка
- Вулиця Рос, 3 Селмер, Теннас 39718
- Дорогі мамусю та татку,
- Тут десятицентові монетки,
- Ви їх мені давали для різних потреб,
- Тепер вони для Дебори.
- Я люблю вас.
- З любов’ю, ваш син Девід
- І ваша донка Дебора
Дебора – наша однорічна дитина, документи на її удочеріння повинні бути готовими в червні.
Продовжуйте вашу добру справу, і нехай Бог благословить вас.
З повагою, Вільям Джарнагін»
Вільям Джарнагін розуміє, яка повинна бути реакція батька на демонстративну непокору. Це не жорстокість, не образа і не примха. Заради блага дітей батько повинен запровадити строгу дисципліну. Якими щасливими є хлопчик та дівчинка, батько яких розуміє цю не підвладну часу істину.
Підсумок
Останнім часом чоловіки західних країн переживають дуже сильну кризу особистости, так само, як і їхні дружини. Все традиційно чоловіче висміюють так само, як у жіночому русі ставляться з неповагою до традиційної поведінки та моралі представниць слабкої статі. Чоловіка-лідера часто називають мачо та вважають, що він користується своїм становищем. Проте метою цього розділу є переконати у важливості влади сім’ї – по-перше, чоловік повинен давати необхідні вказівки та бути проводирем, по-друге, виростити здорових дітей – його обов’язок. Обидві цілі є складовою плану Сотворителя для досягнення щастя в сім’ї.