На завершення повернімось до учня, якого любив Ісус. Євангелист Іван подає нам надзвичайно великий стимул для того, аби наново відкрити для себе особу Ісуса й оновити свою віру в Нього. Він є винятковим свідченням того, яку владу може отримати Ісус над серцем людини. Він показує, як можна вибудувати навколо Христа весь свій світ. Йому вдається дати відчути кожному «ту унікальну повноту, те неймовірне диво, яким є особа Ісуса».[1]
Більше того, оскільки святі не можуть забрати віру зі собою на небо, де вона не буде їм більше потрібна, вони раді залишити її як спадок братам, яким вона потрібна на землі, подібно як Ілля, бувши схоплений на небо, залишив Єлисеєві свій плащ. Нашим завданням є підняти цей плащ. Ми можемо не просто любуватися палкою вірою Івана, а зробити її своєю. Догма про спільність святих запевняє нас, що це можливо, і через молитву ми можемо це досвідчити.
Хтось сказав, що найбільшим викликом для євангелізації на початку третього тисячоліття буде поява нового типу людини та культури, людини-космополіта, яка від Гонконгу до Нью-Йорка, від Риму до Стокгольма рухається вже в планетарній системі обміну та інформації, що нівелює відстань і відсуває на задній план традиційні відмінності в культурі та релігії. Глобалізація.
Апостол Іван жив у такому культурному контексті, який мав дещо спільного із цим. Світ тоді вперше зазнавав досвіду певного рівня космополітизму. Сам термін космополіт (гр. космополітес), громадянин світу, зродився і поширився саме в тому контексті. У таких великих елліністичних містах, як Александрія Єгипетська, панував тоді дух універсалізму й релігійної толерантності.
Так от, якою була поведінка автора четвертого євангелія за цих обставин? Чи він, можливо, намагався прилаштувати Ісуса до цього синкретичного клімату, в якому приймалися всі релігії і всі культи, за умови, щоб вони погоджувалися бути частиною більшої цілості? Нічого подібного! Він не полемізував ні з ким, окрім лихих християн та єретиків всередині самої Церкви; він не кинувся критикувати інші тодішні релігії та культи (окрім неналежного культу імператора в Одкровенні); він просто звіщав Христа як найвищий дар Отця світові, залишаючи кожному свободу приймати Його або не приймати. Правда, він полемізував з юдаїзмом, але це для нього була не «інша релігія», це була його релігія!
Як Іван дійшов до такого цілковитого захоплення Ісусом і до такого глибокого розуміння Його особи? Як пояснити те, що з плином років його любов до Нього замість послабитися все більше і більше посилювалася? Я гадаю, що, опріч діяння Святого Духа, це завдячується хіба що тому факту, що при ньому перебувала Ісусова Мати: він жив із нею, молився з нею, розмовляв із нею про Ісуса. Змушує задуматися той факт, що коли він писав фразу: «І Слово стало тілом», під тим самим дахом біля нього була та, у чиєму лоні це таїнство здійснилося.
Ориген пише: «Вершиною чотирьох євангелій є євангеліє Івана, але його глибинний зміст не спроможний осягнути той, хто не схилив свою голову на груди Ісуса і хто не прийняв від нього Марію як свою власну матір».[2] Ісус народився «з Духа Святого і Марії Діви». Святий Дух і Марія, кожен по-своєму, – це два найкращі союзники в наших зусиллях приблизитися до Ісуса і дати Йому через віру народитися в нашому житті.
[1] J. Guillet, Jesus, в Dictionnaire de spiritualitu, 8, col. 1098.
[2] Ориген, Commentarii in evangelium Joannis, I, 6, 23: Sch. 120, c. 70 i наст.