У цій частині ми розглянемо біблійні дані в їхній богословській вартості, зважаючи теж на спосіб, в який сьогодні розглядається їхня історична ймовірність. Намагатимемося уникнути апріорного «порівняння» з даними з-поза біблійних джерел. Біблійними текстами, що стосуються «праісторії» Ізраїлю, є П’ятикнижжя, книга Ісуса Навина, Книга Суддів, 1-2 Самуїла.
Патріярхи (Буття)
Біблійні розповіді – це приватні «родинні історії». Нечисленні події публічного значення – як, наприклад, зустріч з царем Герару – не мають жодного підтвердження в історії поза Біблією. Про війну п’яти міст (Бут. 14) розповідається лише в Біблії і жодному науковцеві не вдалося ідентифікувати когось з дев’ять згаданих царів. Також нічого не відомо про фараона з історії Йосипа. За деякими даними, Йосип жив у добу так званих Гіксос (1647-1567 рр. до Хр.). Але текст говорить про «фараона» (великий дім), хоча цей титул не використовувався до Тутмоса III (1490-1436 рр. до Хр.). У Бут. 47:11 говориться про «землю Рамзеса»: цей вислів не міг вживатися до Рамзеса II (1275-1213 рр. до Хр.). Ці й інші дані змушують думати, що цей «історичний роман», багатий на елементи фольклору – сцену спокушання Йосипа можна порівняти до єгипетського тексту «розповіді про двох братів» з XIII століття до Хр. – виник не раніше ніж за 1000 років до Хр. Це, однак, не означає, що потрібно виключити можливість існування якогось «історичного Йосипа», що прийшов в Єгипет як раб, а з часом досягнув певної позиції у владі. Біблійний опис історії Йосипа, у своїх головних лініях, є імовірний.
Що стосується загалом історії патріярхів, потрібно сказати, що вона віддзеркалює політичну і релігійну точку зору юдейської монархії і її священства (див. Бут. 12:2 з обітницею стати «великою нацією»). Цілість Бут. 12-50, здається, віддзеркалює більше часи біблійних письменників доби монархії або навіть пізнішого часу, як добу самих патріярхів. Потрібно теж зауважити, що сьогодні досить часто зустрічаємо «аморейську» гіпотезу, тобто гіпотезу про інвазію чи міграцію кочовиків. які спричинилися б до падіння міської цивілізації наприкінці III і на початку II тисячоліття до Хр.
Імена патріярхів не можуть послужити для датування, тому що знаходимо їх у різних добах. Ім’я «Яків» дуже часто трапляється в добу середньої бронзи, але теж і в пізній бронзі. Його знаходимо в Елефантині в V ст. до Хр. і в Палмірі в І ст. до Хр. Так само закони і народні звичаї – випадок Сари, яка дає Авраамові «за жінку» Агар (Бут. 16:1-4) – підтверджені в стародавньому Вавилоні і в Нуці в добу середньої бронзи, а також в Єгипті в XII ст. і в Німруд у VII ст. до Хр.
Коротко кажучи, розповіді про патріярхів є передусім «богословські». Вони були написані в І тисячолітті до Хр. з метою, щоб передусім зафіксувати деякі твердження стосовно політичного і релігійного Ізраїлю І тисячоліття. Це не означає, що в Бутті (Бут. 12-50) не є присутні історичні «спогади». Однак за сьогоднішнього стану досліджень ще неможливо зробити правдиву історіографічну перевірку.
Вихід
«Історичність» Мойсея неможливо довести. З Біблії знаємо набагато більше про Мойсея віри. Вихід, про який розповідає Біблія, стосується лише одної «групи», а дорога віри відображає тогочасні дороги різних редакторів, передусім священика. Але чи йдеться лише про те, щоб «перебільшити» факти, чи про те, щоб пояснити всю розповідь у функції якоїсь «ідеї», яку редактор хоче передати? Події на горі Сінай не можна радше пояснити як ряд досвідів упродовж історії, які відтак були зібрані в одну подію, що має нормативну силу.
За деякими авторами, посилання на «Бога Сінаю» є нічим іншим як тільки історично-ідеальним посиланням. Бог Ізраїлю не приходить ані з Єгипту, ані з ханаанських міст-держав, де тепер живе Ізраїль. Він визволяє і з Єгипту, і з Ханаану. Ідея гори Сінай могла народитися як «ретроспекція» з досвіду одної спільноти, в якій всі є рівні, яка народилася в підніжжях гори Сінай. З гори Сіон створено гору Сінай. Отже, вихід, похід пустинею, Сінай і завоювання землі не можна довести як історично імовірні, як теж не можна довести, що вони вигадані.
Завоювання землі
В розповідях про завоювання землі потрібно передусім побачити намір виправдати домагання Ізраїлю володіти Ханааном. на підставі, що це Божа земля, що він її завоював, що він там живе споконвіку. Коли виникла потреба такого виправдання на право посідання землі? Деякі автори вбачають «легендарний» характер біблійних текстів стосовно завоювання Єрихону й Ай, і говорять про мирне заселення в Ханаані кланів і племен, момент виникнення яких і сьогодні досліджується. У такий спосіб біблійній розповіді приписується фундаментальну історичність. незважаючи на досить пізню редакцію текстів.
На основі тексту Книги Суддів (Суд. 1) потрібно визнати, що ізраїльтяни і далі співіснували з ханаанцями. Але чи вони самі «ханаанці»? Насправді в Книзі Ісаї (Іс. 19:18) вважається, що єврейська мова є мовою Ханаану. Що змусило Ізраїль представити своє «чужинницьке» походження: історичні факти чи ідеологія? Деякі автори висловлюють гіпотезу, що Бене-Їсраел приходять з Єгипту під проводом Ісуса Навина, а Бене-Яаков є арамійського походження. Перші приєдналися до других, отож дві групи назвали свого предка подвійним іменем Яків-Ізраїль (Бут. 32:29). Але чи обидві групи були арамейського походження? Арамейці є чужорідною групою в Месопотамії, мають західне походження. Вони розповсюджуються лінією північ-захід і південь-схід. Мають організацію типу племени з землеробно-скотарською економією. У деяких асирійських текстах їх названо сутеями, тобто кочовиками. Але чи арамейське походження не суперечить гіпотезі про єгипетське походження? Чи ханаанці не представляють самарян і інших, що залишилися в Ханаані, яких ті, що повернулися з вавилонського переселення – нового виходу, – вважають чужинцями?
Отже, потрібно зробити висновок, що біблійні дані не можуть трактуватися як історично достовірні.