В часи Ісуса римським прокуратором був Понтій Пилат (26-36 рр. по Хр.). Філон Олександрійський писав, що його влада позначена корупцією, насильством, грабунками, образами, постійними виконаннями смертних кар і нестерпною жорстокістю. Пилат зовсім не дбав про релігійні почуття юдеїв і однієї ночі ввів у місто військові загони з їхніми емблемами. Та зрозумівши, що юдеї воліють вмерти, аніж переступити закон, наказав загонам забрати їх з міста. Великий неспокій виник, коли Пилат забрав храмові скарби для побудови акведуку в Єрусалимі. Він жорстоко придушував будь-який бунт. Коли один самарійський пророк сказав, що на горі Геразим заховані святі речі з часів Мойсея і там зібралася велика кількість людей, Пилат вислав військо проти них і напав без жодної видимої причини. Багатьох вбито, інших ув’язнено, а решта повтікали. Обурення самарян було таке велике, що вони звернулися до Вітелія, легата в Сирії, зі скаргами на Пилата і добилися того, що його усунено і викликано до Риму для звіту.
Образ Понтія Пилата знаходимо в НЗ. Коли галілейські паломники бажали принести жертви в Єрусалимі, він їх повбивав (Лк. 13:1). Важко собі уявити, що він, будучи таким немилосердним, міг ще сумніватися, чи засудити на розп’яття юдея, якого йому синедріон представив як політично небезпечного. І так Ісус з Назарету помер за мурами Єрусалиму, засуджений римським прокуратором на найбільш ганебну смерть, яку знав стародавній світ.
Ірод Антипа управляв Галілеєю від 4 р. до Хр. до 39 р. по Хр. Побудував собі будинок для відпочинку на березі Генезаретського озера, і назвав його Тиверіяда на честь імператора. Оскільки місто побудовано на місці цвинтаря і, отже, за законом воно було нечисте, юдеї в ньому не жили. Але це Ірода Антипу не дуже хвилювало: він поводився, як йому було до вподоби. Спочатку він одружився з дочкою царя набатеїв, але пізніше взяв собі жінку Іродіяду, що була жінкою його брата по батькові (чи матері) Ірода, про якого більше нічого не знаємо; це теж було проти закону, який дозволяв розлучення (Втор. 24:1-4), але забороняв одружуватися з жінкою брата (Лев. 18:16; 20:21). Іродіяда була племінницею царя Ірода і Маріямне, дочки Аристобула, яку Ірод вбив, як і її матір. Отже ця злобна і підла жінка вийшла за Ірода, що прогнав першу жінку і вислав її до батька. З цього шлюбу народилася дочка Саломе (Саломія). Про це згадується в Біблії (Мр. 6:17-29 пар.), де однак помилково говориться про Пилипа як першого чоловіка Іродіяди. Іван Христитель, що вказував цареві на його гріх, був ув’язнений і врешті вбитий. Шлюб з Іродіядою таки приніс Іродові Антипі нещастя. Цар набатеїв оголосив війну своєму колишньому зятеві і завдав йому сильної поразки. Йосип Флавій говорить про це і каже, що багато юдеїв вважали цю поразку виявом Божої волі: Бог справедливо покарав Ірода за те, що той убив Івана Христителя. «Ірод, – дізнаємось з розповіді, – убив його, хоч він був людиною справедливою і заохочував юдеїв… до хрищення; він говорив, що хрищення миле Богові, якщо воно здійснюється не задля покути за гріхи, але задля освячення тіла, бо душа вже очищена чесним життям. До Івана Христителя приходили з різних сторін, всі були вражені його проповідями, тож Ірод став боятися, що вплив такої людини може призвести до повстання. Йому здавалося, що люди готові зробити все, до чого б він закликав. Отже, Ірод вирішив знешкодити його, перед тим як мало дійти до цієї небезпеки, щоб опісля не каятися через власну нерішучість. Тому Іван був ув’язнений у фортеці Махеронти… і там йому відрубали голову». Навіть якщо проповідь Івана представлена тут у термінах елліністичної моральної проповіді, видно, який великий вплив вона мала на народ.
Ірод Антипа був правителем Ісуса. Коли довідався про Нього, то подумав, що Іван Христитель, якого він вбив, воскрес із мертвих (Мр. 6:14-16 пар.) і виявив бажання особисто познайомитися з «тауматургом» (Лк. 9:9). Ісус назвав його «лисом» (Лк. 13:32) і не зупинявся на Своїй дорозі до Єрусалиму. Тільки в Євангелії від Луки розповідається, що Пилат, після першої авдієнції, вислав Ісуса до Ірода Антипи; який приїхав на Пасху до Єрусалиму, щоб той висловив свою позицію (Лк. 23:6-16).
Врешті Ірод Антипа, за порадою своєї жінки, Іродіяди, відважився попросити в Калігули царської гідности. Це стало для нього фатальним. У Калігули його прохання викликало підозру і він заслав Ірода Антипу в Галію (39 р. по Хр.).
Північною Трансйорданією управляв Пилип. Він побудував собі нову резиденцію і назвав її Кесарією Пилиповою (див. Мр. 8:27 пар.). Генезаретське озеро становило межу між його й Іродовою територіями. У Капернаумі був маленький пункт, де перебувало Іродове військо, начальник якого згадується в Біблії (Мт. 8:5-13 пар.; Лк. 7:1-10). Пилип був першим юдейським правителем, що видавав гроші із зображенням римського імператора. Оскільки лише незначну частину його підлеглих становили юдеї, він не мусив зважати на їхнє негативне ставлення до людських зображень. Пилип помер у 34 р. по Хр., не залишивши наступників.
Палестиною ще деякий час управляв юдейський цар. Ірод Агріппа, племінник царя Ірода, жив у Римі, здобуваючи собі прихильність Калігули, який у 37 р. по Хр. подарував йому країну, якою управляв Пилип, а два роки пізніше і землю Ірода Антипи, що в міжчасі був засланий. У 41 р. по Хр. йому визнано панування теж і над Юдеєю, Самарією і Ідумеєю. Так він знову зібрав усе царство свого діда. У тих роках трохи не спалахнула дуже гостра сутичка. Коли Калігула вимагав, щоб в Єрусалимському храмі поставити його статую, юдеї відреагували дуже різко. Вже бачилася «гидота спустошення» у святому місці (див. Мр. 13:14 пар.). Однак Калігула був убитий у 41 р. по Хр., а його наступник Клавдій не вимагав для себе почесті богів у єврейському храмі.
Ірод Агріппа здавався побожним юдеєм, що дотримувався закону, і тому його дуже хвалили книжники і фарисеї. Але так він поводився лише перед юдеями, з греками, як і його дід, тримався як елліністичний цар. З одного боку, щоб сподобатися фарисеям, він переслідував християнську спільноту і видав на смерть Якова Зеведея та посадив до в’язниці Петра (Дії 12:1-3); з іншого – в елліністичному середовищі його шанували як божого післанця і віддавали почесті, призначені для богів (Дії 12:21-23). Коли він помер, влада не перейшла до рук його сина Агріппи, але ціла країна була долучена до Сирії і нею управляли різні римські прокуратори. Їхнім осередком знову стала Кесарія.
Декілька років пізніше Агріппа II отримав територію, що колись належала Пилипові. Йому було доручено і нагляд над храмом. Він користався цим правом, міняючи верховних священиків за своїм уподобанням, що в народі викликало невдоволення. Осуд викликало і те, що він постійно біля себе тримав свою сестру Верніку (Дії 25:13). Що радше свідчить про інцест.
У країні ненависть до римлян зростала; постійно виникали заворушення. Зелоти хотіли силою прогнати римлян, і народ це підтримував, оскільки постійно був провокований римлянами. У НЗ з досить великого числа прокураторів, що управляли тоді Палестиною, згадуються лише два. Від 52 р. по Хр. цей уряд займав Фелікс. Він зайняв таке високе становище, хоч колись був рабом. Його звільнили за сприяння
Клавдія. Тацит каже про нього, що Фелікс «жорстоко і жадібно виконував царське право з ментальністю раба». Другою з його трьох жінок була юдейська принцеса Друзілла, дочка Агріппи І, яку він забрав від її першого чоловіка. У Діях (Дії 24:24) розповідається про те, як Павло під час свого ув’язнення в Кесарії мав захищатися саме перед Феліксом і Друзіллою. Фелікса – можливо, у 60 р. по Хр., а може, і дещо скоріше – замінив Порцій Фест. Хоч це була людина, яка, на відміну від своїх попередників, думала і діяла чесно, йому вже не вдалося налагодити відносини між юдеями і римлянами. На час його правління, що закінчилося 62 р. по Хр. його смертю, припадає останній період ув’язнення Павла, процес якого мав закінчитися в Римі (Дії 24:27-26:32).