Тільки ті, кого раніше зраджувала кохана людина, здатні зрозуміти, яка велетенська хвиля розпачу охоплює життя того, хто відчуває загрозу втрати. Жодна инша річ у світі не має ваги. Немає втішних думок. Майбутнє не пов’язують з цікавістю чи надією. Емоційно така людина розривається між відчаєм і смиренням. Якщо для опису цього стану слід обрати одне слово, то це буде щось на кшталт паніки.
Позаяк паніка – це характерна реакція на зраду, уявіть собі, наскільки болісніша ця втрата, коли новий і, можливо, молодший коханець виходить на перший план. Жодне инше людське почуття не може дорівнятися до муки знати, що людина, якій ви поклялися у вічній відданості, не виправдала вашої довіри і тепер має інтимні стосунки з «незнайомцем»… суперником… вродливішим партнером. Легше змиритися зі смертю, ніж стояти забутим у кутку, як старий черевик. Ті, хто переживав таку втрату, говорили мені, що найболісніше, переживаючи самотність – знати, що невірний партнер втішається в обіймах когось иншого. Як сильно потребує християнської поради той, хто раптом з жахом усвідомлює, що подружня зрада проникла в його оселю!
Без таких настанов зраджений чоловік чи жінка часто вдаються до дій, які тільки погіршують ситуацію. Наче потопельник, який виснажує себе, відчайдушно намагаючись схопитися за все, що пливе, і в тому числі свого рятівника, охоплений панікою коханець зазвичай пробує вчепитися і тримати того, хто намагається утекти. Я спостерігав за таким сценарієм тисячу разів. Через пристрасні емоції людина не знає, куди подітися.
Коли виявиться, що такого зв’язку вже немає, людина часто відчуває надзвичайний шок і недовіру. Далі починаються плач, скиглення і скрегіт зубів, після яких настає пора благань і прохань простити і повернутися. Коли знову дістають відмову, починається період торгування. Людина обіцяє бути кращим коханцем, бути уважнішим, покинути чи знайти роботу, частіше приносити квіти, народити дитину чи все инше, що вважає важливим для розчарованого партнера.
З’являється пропозиція звернутися разом по допомогу до психолога, але її майже завжди відхиляє той, хто вже сформував власну думку. А тоді, коли всі перемовини видаються марними, часто починається «гнівлива стадія», під час якої можуть випливти на поверхню всі підлі та ворожі думки. Чоловік може пригрозити завдати тілесної шкоди своїй колишній подрузі, а иноді і справді робить це. У період гніву, з насильством чи без нього, взаємна неприязнь розряджається, що призводить до фізичного та емоційного виснаження. Тоді настає короткий період примирення, після якого смуток і жаль повертаються, наче небажаний гість, що недавно приходив із візитом. Зрештою, усе це повторюється знову, наче невпинна карусель розпуки.
З дозволу читача я буду далі цитувати листи, що ілюструють обставини, які я пробую описати. Це найкращий відомий мені спосіб оживити слова. Це думки та почуття реальних людей, які пережили бурхливий життєвий шторм, описаний вище. Фай – одна з тих, хто через паніку почала благати свого чоловіка і торгуватися з ним.
«Дорогий докторе Добсоне!
Я пишу вам про своє подружжя. Чоловік повідомив погану новину цього року, сказавши, що більше не любить мене. Він сказав, що вже незабаром планує мене покинути. Тому я просила і благала залишитися, і він так і зробив на певний час. Але одного вечора він прийшов дуже злий і сказав багато підлого, перш ніж піти геть.
І відколи він пішов, з якихось дивних причин я принижуюся перед ним щоразу, коли бачу його. Я благаю його відвідати дітей і мене. Він каже: «Я не хочу з тобою розмовляти! Я не відчуваю ненависти до тебе, але й не люблю тебе». Це завдає мені стільки болю!
Я просила Джо піти до психолога, але він говорить, що не потребує сторонньої допомоги. Наше подружжя просто байдуже йому. Йому потрібна лише свобода. Він каже, що хоче виїхати до Пенсильванії, де зможе знайти кращу роботу на шахті.
То в чому, на вашу думку, полягає проблема? Ми були одружені одинадцять років і маємо двох чудових дітей. Навіть дивно, що ми ніколи надто не сварилися і не сперечалися. Видається, що він поволі відвернувся від мене і вирішив, що більше не хоче бути моїм чоловіком. Чи траплялися вам раніше такі випадки?
Тепер сталося щось жахливе. Недавно я пішла до лікаря, і він сказав, що доведеться зробити операцію на оці і що я можу втратити зір. Наступного тижня мене покладуть у лікарню. Докторе Добсоне, я не можу нічого з собою вдіяти. Я не витримала і ще раз подзвонила чоловікові, але ця новина його не вразила. Він спокійно спитав мене, чи я домовилася, де будуть діти і чи хтось привезе мене до лікарні. Я спитала, чи він міг би привезти мене і зачекати в приймальні, поки мені робитимуть операцію. Джо завагався і тоді відповів: «Ну, думаю, що так».
Що мені слід зробити, щоб Джо полюбив мене знову? Він вже не раз казав мені, що ніколи не зможе відчути до мене колишньої симпатії. Я заплакала і попросила його повернутися додому. Я сказала йому про те, як сильно він потрібен нам. Я спробувала бути доброю. Це також не допомагає. Я сказала йому, що боюся і саме зараз особливо потребую його, але він відповів: «Мені шкода. Час минув».
Чи станеться так, що все скінчиться розлученням? Джо висловив таке прохання, але я відмовила. Коли я сказала йому про це, він зауважив: «Чи зможеш ти колись зрозуміти, що вже ніколи не полюблю тебе?»
Ми зазвичай усе робили разом, але тепер цьому настав кінець. Я далі дзвоню своєму чоловікові, бо ж сам він ніколи не зателефонує. Наступного понеділка свято; він не розпитував, що ми з дітьми будемо робити, а тому мені довелося спитати, чи хотів би він того дня побути з нами. Він відповів ухильно: «Якщо в мене не буде инших справ». Чи слід мені дати йому спокій? Якщо я зроблю це, то ніколи більше його не побачу.
Докторе Добсоне, будь ласка, допоможіть мені. Скажіть мені, як діяти. Я так люблю Джо! Фай»
Хоча прагнення Фай просити в Джо про увагу й любов цілком зрозуміле, однак вона сама систематично руйнує останній просвіток надії на примирення. Вона забула про гідність і самоповагу, плазуючи на животі, немов послужливий песик перед господарем. І що більше Джо ображає її і відкидає її запобігливість, то пристрасніше вона хоче і потребує його. І саме таким чином, по суті, і працює така система стосунків.
Ось як можна було б підсумувати те, що Фай хоче сказати своєму чоловікові: «О Джо, ти так мені потрібен. Я не можу без тебе жити. День у день я чекаю твого дзвінка і поринаю в розпач, коли телефон не задзвонить. Чи не міг би ти дозволити иноді з тобою поговорити? Розумієш, Джо, ти мені потрібен хоч який, навіть якщо ти захочеш переступити через мене. Я тут гину без тебе».
Лінда, чий лист я навів у попередньому розділі, говорила те саме невірному чоловікові. Однак у випадку з нею паніка довела до запрошення иншої жінки в подружню спальню. Який жалюгідний вияв низької самоповаги та почуття власної неповноцінности. Моє серце болить за неї і мільйони инших, кого гризе те саме горе.