Унікальною рисою Олександра Великого (356-323 рр. до Р.Х.) була його візія і свідома мета елленізованого Сходу. Усюди, куди він приходив (336-323 рр. до Р.Х.), були засновані міста, що заселялися його ветеранами і місцевою людністю. Його метою було об’єднати й повінчати Схід і Захід.
І він сам дав важливий приклад, одружившись (кажуть з любови!) з Роксаною Бактрійською, донькою самого Дарія. Майже сотня його найвищих старшин і приблизно 10 тисяч покірних послідовників також узяли собі азіятських наречених. “Незабаром усі греки, які мали силу, красу чи таланти на продаж, почали шукати свою долю в Азії, і до них долучилися грецькі купці, такі ж заповзятливі, як і безстрашні”.[1]
І коли потік мисливців за приданим сягнув свого апогею, вони хутко розійшлися з Греції і столиць, які Олександр зі своїми старшинами заснував у далеких провінціях. Як це часто стається з підкореними країнами, мова та культурні винаходи завойовників асимілювалися, і Схід прокинувся зі сну в глянці грецької культури.
Підкорені народи тепер розмовляли грецькою, думали і писали нею. Так вони дійшли до визнання цінностей еллінізму і того, чим завдячують йому. Їхніми богами були не Зевс і Атена, а Платон, Аристотель, Гомер та мова, якою вони розмовляли. Схід розмовляв грецькою і був цілковито пов’язаний з грецькою культурою. Хоча найвища краса й витончена своєрідність еллінізму пов’язували Захід та Схід і змусили їх розмовляти спільною мовою, народи, у такий спосіб сполучені, зі свого боку впливали на еллінізм, створивши нову грецьку мову, яку називали койне.
До цього щасливого подружжя Сходу й Заходу Рим згодом додав власну культуру, свій геній організації, мир і лад, в яких народився Христос. Отже, східна, грецька й римська культури зустрілися й повінчалися. Інші менші культури зустрінуться з ними знову в сильнішому вузлі єднання, вузлі християнства, яке зведе їх і стопить знову в новій культурі, що дістане назву Візантія.
[1] F. Legge, Forerunners and Rivals of Christianity (New York: University Books, 1964), p. 7.