Люди зі Сходу виражали християнство грецькою мовою. Апостол Павло, юдей із Тарсу, засновник церков, розмовляв грецькою і навертав тільки грекомовних людей. Цілий Новий Завіт написано грецькою, за винятком Матвія, який писав своє Євангеліє рідною арамейською мовою. Більшість сучасних літургій походять із грецького оригіналу. Наші Символи віри мислилися і формулювалися грецькою. Деякі з Апостольських Отців були справжніми греками, деякі тільки наполовину, а деякі, не маючи і краплини грецької крови, писали грецькою мовою.
Богослов’я Оригена Єгипетського і його уславленої школи в Олександрії були грецькими, а натхненням і методом його вплив сягав дуже далеко. Антіохія і Єрусалим розмовляли грецькою. Найславніші Отці Церкви – Атанасій Великий, Василій Великий, Григорій Ниський, Григорій Назіянський, Іван Золотоустий, Кирило Єрусалимський, Кирило Олександрійський і згодом Іван Дамаскин – усі, якщо не в душі, то принаймні у висловленні своїх думок, були греками. Більшість християн належали до грецької культури й мови. Тому у Візантії, столиці Римської Імперії ми бачимо, спізнаємо і вшановуємо християнський еллінізм вселенської Церкви.
Будь-якому дослідникові історії очевидно, що візантійська культура не тільки грецька, але й водночас римська. Візантій при заснуванні одержав ім’я “Новий Рим”. Збудований Костянтином Римським, Візантій став його столицею, містом, полісом. Константинополь – лише назвисько. Костянтин – Імператор, римський Імператор. Він згущення, узагальнення, символ усієї слави, усієї влади народу Латіюму. Там, де Імператор, буде і Сенат. Де влада і велич римського народу тверда і стійка, там буде Рим. Костянтин, римський Імператор Римської Імперії переніс до нової столиці римський Сенат і переселив більшість його шляхетних родин. Він умовляв, підкуповував і змушував їх переселятися до Нового Риму. Він навіть перевіз цілі мармурові палаци з усіма статуями й водограями на береги Золотого Рогу.
Де народ осідає, там процвітає його культура. Офіційною мовою Візантійської Імперії до і ще довго після Юстиніяна була латинська. Деякі історики (і серед них Краус) наполягають, що “від заснування Константинополя до VIII століття ще годі говорити про Візантійську Імперію, тому що все в ній: уряд, право і мова, – було римським”.[1]
Поки Новий Рим процвітав і ріс, Старий Рим умирав і руйнувався. Його розграбували готи в 410-му, упродовж двох тижнів плюндрували вандали в 455-му, і він ще раз постраждав після приходу Рицимера 472 року. Зрештою, коли останній римський Імператор Ромул Август, ще хлопчик, зрікся престолу на користь остгота Одоакра, варвари цілковито запанували в Західній Імперії.
Панування варварів і знищення патриціїв призвело до того, що Старий Рим надовго перетворився на провінційне місто, залежне від уряду Східної Римської Імперії. Римська культура далі жила у Візантії, збагачуючись усім, що зустрічала там, а саме, християнським еллінізмом. Через цю присутність Риму на Сході, усі народи середземноморських берегів називали себе “римлянами”. Навіть тепер через 16 століть, мелхити Сходу, католики і православні, далі називають себе римлянами: “римо”-католиками чи “римо”-православними. Рим прийшов до Візантії і осів там на століття, долучаючи свій дух, життя і геній до створення і формування візантійської культури, її богословського та духовного життя. Так візантійське християнство збагатилося латинською культурою і цивілізацією.
[1] F. X. Krauss, Roman and Byzantine Silk and Textiles (Strasbourg, 1891).