Кожна людина в той чи інший спосіб зазнає кривди. Під час дорослішання я переконувався в цьому все більше. Дивовижно, як багато людей втрачають почуття власної гідности. А коли ми розмовляємо з ними про це, то чуємо такі відповіді: «Якби Ви тільки знали, що відбувалося в мене вдома, якби Ви тільки знали про ставлення до мене…». Або: «Якби Ви знали, як жорстоко мій батько ставився до матері». Або: «Якби Ви розуміли, що таке алкоголізм і як він вплинув на мою сім’ю…»
Звичайно, я не знаю про це і знати не можу, на відміну від Бога. Він був там і не випустив із поля зору жодної секунди.
Шрами залишаються не лише з дитинства. Декого нещодавно поранили, але ще надто легко, щоб це називати шрамом. Це відкриті рани, що кровоточать. Багато з Вас кровоточать емоційно і духовно через руйнування. Ви зазнали невдач у бізнесі чи пережили важке розлучення. Дехто відчув жах втрати дитини внаслідок невиліковної хвороби чи нещасного випадку. Інші, можливо, страждали через сімейні помилки, проблеми в навчанні та фінансові провали.
Жахає те, що в стількох людей поранені душі. Цього тижня в спортивно-оздоровчому комплексі мене впізнав один юнак і звернувся: «Ви пастор з Вілов Крік».
Вже на початку розмови я відчув засмучення, тому запитав: «Що трапилося?»
«Сьогодні я поховав свою матір… Я щойно з похорону… Вона була ще такою молодою».
У багатьох є відчуття, ніби стіни непорозуміння Вас безжалісно ранять. Можливо, Ви навіть чуєте власні крики і стогони, які відбиваються і відскакують від цих стін, насміхаючись, глузуючи і змушуючи почуватися гірше. «Мій чоловік не знає, що я відчуваю. Та найгірше, він не хоче знати». «Мої батьки не переймались би, якщо б я зник завтра. За мною ніхто б не сумував».
Тим, хто говорить щось подібне, слід нагадати декілька вагомих істин.
Насамперед Ви повинні вхопитися за життєво важливу істину, що Бог знає. Він добре знає всі ваші життєві шляхи. Він не спостерігає за Вами на відстані. Жодне почуття, образа, шрам чи рана не залишилися поза Його увагою.
Він не просто знає, Він турбується. У Псалмі написано: «Полічив Ти тиняння моє», – задумайтеся над наступною фразою – «помісти ж мої сльози перед Собою, чи ж вони не записані в книзі Твоїй?»[1]
У культурі стародавнього Близького Сходу, коли солдат ішов на війну, то купував «пляшечку для сліз» і давав її дружині або матері. Жінка обіцяла: «Я сумуватиму без тебе і плакатиму кожного вечора. А сльози свої збиратиму в цю пляшечку. Коли ти повернешся і побачиш мої сльози, то зрозумієш, наскільки важливим для мене є».
І як Вам така перспектива? Коли Бог зустрічатиме нас на небесах, Він махатиме пляшечкою для сліз перед Своїм усміхненим обличчям. «Я не пропустив жодної вашої сльозинки, – каже Він, – жодної».
Крім того, Він не лише збирає кожну нашу сльозинку, а й записує її в книгу. «І Я записав їх у Свою книгу». Бог завжди уважний до наших сліз, образ і ран. Ось наскільки важливими ми є для Нього.
Люблячи нас так ніжно й уважно, Бог має право сказати: «Я дуже добре знаю усі ваші сльози і шрами».
Це Бог із Біблії, Бог, із Яким Вас хоче познайомити Ісус, Бог, Якого Ви шукаєте. Вам більше не доведеться плакати наодинці. Ніколи.
Повільно, але обдумано шукайте притулок у Божому всевіданні і співчутті. Скажіть це голосно, якщо Вам потрібно: «Я знаю, що Хтось про мене знає ще. І я знаю, що Хтось про мене турбується».
А ось іще один аспект чудової новини: Боже всевідання означає, що Він знає про всі наші заслуги і добрі вчинки.
[1] Псалом 56:9