Нещодавно я поїхав по справах у Нью-Йорк. Під час блукання вулицями міста здавалося, що я прокинувся на іншій планеті.
У Чикаго, якщо ти хочеш відвідати магазин роздрібної торгівлі, то просто йдеш, купуєш і тоді йдеш геть. У Нью-Йорку, де я робив покупки, ти підходиш до дверей, теленькаєш у дзвінок і озброєний охоронець спочатку перевіряє тебе.
Ти пересуваєшся магазином, розуміючи, що менше ніж за десять футів від тебе стоїть чоловік із зарядженою рушницею і слідкує за твоєю поведінкою. Коли ти повертаєшся на вулицю, то чуєш завивання ще іншої сирени – поліцейської машини. Твої очі стають сумними, коли ти бачиш бездомних, які вештаються без цілі вулицями міста. Побиті автомобілі на багатьох вулицях зчиняють гамір. І ти усвідомлюєш, що називати Нью-Йорк столицею світу неправильно.
Одного разу, у ресторані Нью-Йорка пізно ввечері, мені спало на думку: «А якби в Нью-Йорку відбулася революція справедливости?» Було пізно, я опинився далеко від дому, тому мав трохи часу погратися з цією думкою. А якби ця революція поширилася трохи далі? Якби вона відбулася в Чикаго? Чи Лос-Анджелесі?
Як би це було жити в праведному місті, серед праведних людей чи в праведному світі? Без корупції в уряді – без хабарів, без казенних годівниць. Без злочинів і насильства. Жінки могли б гуляти опівночі та почуватися так само безпечно, як і опівдні. Не було б замків на дверях (загублених ключів від автомобіля!), образ, убивць, злодіїв.
Я заглибився в думки: яким би було життя в праведній сім’ї? Тоді прокинулася ще більша уява: а як це бути членом праведної Церкви? Ніхто нетерпляче не сигналить на стоянці. Хор співає неперевершено, і служба завжди закінчується вчасно!
Якщо Ви кажете собі: «Цікаво, але боюся, життя стане трішки нудним», я не погоджуюся з Вами. Праведність є настільки не відомою ідеєю, що ми просто не можемо уявити, як весело було б жити в праведному світі. Християнство стверджує: ми були створені праведним Богом для процвітання і радости в праведному середовищі. Інакше кажучи, Бог створив нас у такий спосіб, що чим праведнішими ми є, тим більше тішимося життю.
Перевіримо правильність моїх роздумів на прикладі. Декілька місяців тому я пішов грати в гольф із одним хлопцем. (Він буквально туди затягнув мене!) Він ставав по потрібну сторону, цілився вправно і бив м’ячем правильно. Я шикувався неправильно, неправильно тримав палицю і неправильно бив м’ячем. До четвертої ямки я зневірився у своїх силах. А до шостої – зненавидів цю гру. До дев’ятої ямки я серйозно роздумував над тим, щоб заїхати автомобілем для гольфу в озеро і покінчити з усім. Коли я дивився на свого партнера, то розумів, що він насолоджується життям.
У чому тут полягала відмінність? Хлопець робив те саме, що і я, але грав правильно – і, відповідно, отримував насолоду. Я грав неправильно і ненавидів кожну хвилину гри.
Коли все відбувається правильно, то змагання забезпечує нам радість – ту, яку я рідко відчуваю під час гри в гольф і яку я час від часу переживаю на своїй вітрильній шлюпці.
Робити все правильно
Як Ви вже здогадалися, моїм улюбленим видом спорту є змагання на вітрильниках. Улітку 1994 року моя команда успішно дійшла до фінішу в п’ятьох перегонах в основній регаті. Все залежало від останньої гонки. Якщо б ми перемогли в ній, то перемогли б у цілій регаті. Якщо би програли її, то…
Перед початком перегонів я підбадьорив команду, щоб переконатися: найгіршого не трапиться. «Хлопці, – сказав я, – якщо ми колись робили щось правильно, то повторимо це зараз».
Всі ствердно кивнули головами, і ми почали вибудовувати нашу стратегію. Це не був час для здогадів чи сподівань на найкраще. Ми знали, як плисти. Ми знали нашу шлюпку. Ми знали озеро. Але це був той час, коли потрібно було плисти так, як ми знали, не сподіваючись на удачу.
Ми все прорахували і вирушили. Ми правильно стартували. Ми пішли по курсу і весь час його дотримувалися. Ми правильно прораховували зміни вітру. Ми опускали і піднімали наше трикутне вітрило правильно. Ми обрали правильну тактику. І ми перемогли. Понад дві з половиною години я відчував підбадьорення і піднесення від того, що роблю все правильно.
Ми повернулися до клубу, і хлопці з інших човнів підходили до нас і захоплювалися: «Ви всипали перцю сьогодні! Ми мали честь спостерігати, як Ви плили сьогодні, – все було зроблено правильно».
Але ми могли дотримуватися «правильности» лише коротких дві з половиною години. Чим довше ми змагаємося, тим менше намагатимемося робити все правильно. Але ми ніколи не отримаємо стільки радости і задоволення, як під час правильних дій.
Божі закони створять такі суспільство і людину, які, зрештою, ми всі хочемо бачити. Якщо ми впустимо Бога у своє життя, люди врешті-решт підійдуть до нас і скажуть: «Ви всипали перцю сьогодні! Ми мали честь спостерігати, як Ви прожили цей день – все було зроблено правильно». І люди це говоритимуть серйозно.
Саме тому Давид говорить: «Буду я розкошувати Твоїми заповідями, бо їх полюбив»[1].
Чи дозволите Ви розпочатися праведній революції з Вами? Чи Ви бажаєте служити, як «рушій» праведности? Це може виявитися не так складно, як видається. Ми маємо взірець: нашого праведного Бога.
Божа праведність є основою, з якої народжується наше власне відчуття праведности. Ми коротко згадували про це в першому розділі, коли говорили про всесвітні норми моралі.
[1] Псалом 119:47