Чимало пар після одруження вважають, що уже більше немає потреби дарувати одне одному сердечну ніжність! Чимало подружніх пар вважають, що більше ні до чого не потрібно докладати зусиль! Вони гадають, що уже вивчили власного чоловіка чи дружину.
Вони не знають, що людина – таємнича істота. Що людина постійно змінюється: щодня, щогодини, щохвилини, щосекунди.
Як багато одружених людей нудьгують!
Однак насправді ніщо не повторюється.
Людина не є річчю.
Якщо спостерігатимеш “серцем” обличчя того, хто є поруч тебе, того, хто спить поряд з тобою, то зауважиш, що воно постійно змінюється.
Чимало людей обирають шлюб, гадаючи, що він полягає в стабільності, обов’язках, безпеці. А скільки не впевнених у собі, психологічно нездорових людей ховаються за одруженням! Тому, що це зручно, це забезпечує їм відносну впевненість і низький рівень ризику змін.
Однак справжній шлюб – це єднання двох сердець.
Коли люди одружуються через побоювання втратити людину, яка є поруч, через страх не зустріти більше людину, яка любитиме, або через конформізм, таке одруження – шлях у нікуди.
Натомість, коли ж любов до иншої людини стає стилем життя, тоді існує велика ймовірність, що такий шлюб стане ще міцнішим.
Він пов’язаний з нашим єством, з нашим серцем.
Це зв’язок між двома сутностями.
Союз, в якому ніщо не буде сприйматись апріорі, в якому захочеться пізнати иншу людину щораз більше, в якому ніщо не повторюється, в якому инша людина завжди залишається таємницею, нескінченною, складною, непередбаченою, в якій відкриватимете невідоме.
Коли востаннє ти приголубив дружину? Як давно ти дарував їй свої пестощі? Відколи ти мовчки не роздивлявся її обличчя? Як давно ти засинав, тримаючи її за руку? Може, ти гадаєш, що знаєш про неї все: її тіло, її думки…
Насправді це не так.
Сердечна ніжність не знає ревнощів
Ревнощі не мають нічого спільного із сердечною ніжністю.
Ревнощі з’являються там, де виникає власницький інстинкт.
Де є усвідомлена ніжність.
Сердечна ніжність означає почуватись щасливим, коли чоловік чи дружина щасливі, почуватись задоволеним, коли чоловік чи дружина тішаться в товаристві ще когось.
Сердечна ніжність дарує свободу дій иншій людині.
Там, де немає свободи, немає любови.
Якщо инша людина сприймається тобою виключно лише як привід для утвердження твого власного Я, тоді ти не любиш її. Якщо ти даруєш їй свої пестощі, щоб прив’язати до себе, побоюючись втратити, тоді ти не керуєшся серцем.
Сердечна ніжність не узалежнює
Подарувати сердечну ніжність зможе лише та людина, яка вміє жити в злагоді з собою. Тому що лише той, хто вміє давати раду сам з собою, зуміє гармонійно жити з иншою людиною.
Це питання цілісного сприйняття світу.
Якщо людина, яка не є особистістю, закохається чи занадто зблизиться з иншою людиною, вона цілком розчиниться в ній, прив’яжеться до неї безповоротно.
Тому багато людей бояться любови, бояться сердечної ніжности.
Бояться, щоб їх не підкорили.
Бояться смерти.
Ти можеш зближатись з иншою людиною настільки, наскільки ти вмієш жити в злагоді з собою. Не зрікаючись власної сутности.
На жаль, чимало людей живуть разом лише тому, що не можуть жити самі. Проте, вчиняючи таким чином, вони вибудовують стосунки залежности і домінування, потерпають від неврозів. Вони несамовито бояться бути покинутими. Вони воліли б зрадити власну сутність, аніж жити самі.
Хто вміє жити сам, не узалежнює самореалізації від иншої особи. Навіть якщо б така людина залишилася сама, вона не втратила б власного гармонійного сприйняття світу.
Сердечна ніжність є спонтанною
Я є людиною спонтанною, прямолінійною, і це не раз завдавало мені клопотів. Однак я не уявляю правдивого життя без спонтанности, без людського тепла.
Поспостерігайте за дітьми ще до того, як вони засвоїли соціяльні норми поведінки, і ви побачите, що вони веселі, поводяться спонтанно, безпосередньо: всього торкаються, обнімають вас, посміхаються, є життєрадісними.
Проте соціяльні норми поведінки накладають свій відбиток. Усі заклопотані власним гіпертрофованим Я. Думають про кар’єру, про успіх, про гроші, планують мати забезпечену сім’ю, але уже розучились вислухати иншу людину, спостерігати за нею, не вміють подарувати ніжність. Коли діти стають дорослими, ми вважаємо, що їм більше не потрібні тепло нашого серця, наша близькість. І тому з’являються люди відчужені, не вдоволені життям.
Коли прочитаєте ці рядки, підійдіть до вашої дружини і ніжно обійміть її, поцілуйте солодко і подаруйте так само увагу дітям.
Вони будуть вдячні вам за ці вияви любови протягом усього життя.
Колись вони пригадають ці прекрасні хвилини, а не ваші картання і вичитування нотацій.
Вчинки вартують більше, ніж слова.
Вони залишаються в пам’яті.
І формують людину.