Гаразд. Тепер, коли ви дійшли до цієї сторінки, ми можемо порозмовляти про практичне застосування ніжности.
Сердечна ніжність, про яку я писатиму далі, належить до мови любови. Тому вона стосується усіх, хто бажає, щоб їх серце промовляло: літніх і молодих, батьків і дітей, братів і сестер, закоханих і незакоханих…
Вияви ніжности, про які я кажу, випромінюють добро, чуйність.
Ми знаємо також, що для таких виявів не потрібно грошей, додаткових умов.
До них вдаються не з розрахунку.
Беззастережно.
І також вони не є дрібницями, які можна відкинути.
Вони становлять сутність любови.
Останнє, на чому хочу наголосити: мені було нелегко написати цю книгу. Тому, що я виховувався в сім’ї, де дуже стримано висловлювали почуття. Такими були звичаї в давніх селянських родинах.
Сердечної ніжности мене навчило саме життя через радощі і страждання, яких я зазнав.
Ніжність мовчазного здивування
Цього року почастішали перерви в написанні цієї книги, і щоразу вони триваліші: я упродовж годин у тиші вслухаюсь у звуки природи, яка мене оточує.
Із зачудуванням.
Із вдячністю.
Тиша, яка виникає від здивування і від вдячности, для мене особисто має особливе значеннєве і комунікативне навантаження і глибину, які перевершують слова.
Коли нас охоплює внутрішнє просвітлення, тоді слова видаються блідими, недоречними. Коли ми споглядаємо із здивуванням обличчя, рухи тіла…
Відчуття в таку мить є таким глибоким, що тишу, яка з’являється, неможливо виразити словами.
Неможливо передати за допомогою жодних знаків.
Так, як це відбувається, коли ми відчуваємо подув вітру, бачимо пурпурний захід сонця, ритмічні одвічні припливи і відпливи морських хвиль, їх заспокоєння в піску, ясність блакитного весняного неба, споглядаємо дитину, яка заснула, чи обличчя коханої людини… тоді залишаються лише тиша і споглядання.
Це є найвищий вияв відчуття любови.
Найглибший.
Безкорисливий.
Незвичайний.
Любови, яка не потребує розрахунків, пояснень, розуму, слів, пауз.
Ніжність у погляді
Ви ніколи не замислювались над тим, що ми не спроможні бачити себе?
Коли ми дивимось у дзеркало, насправді ми не бачимо себе. Ми можемо порівняти власне зображення із обличчями, виглядом людей, що ми зустрічали, що ми знаємо. Таким чином ми уявляємо, якими нас бачать инші. Наш безпосередній візуальний досвід зазнає впливу бачення нас кимось. У цьому ми залежимо від людей.
Від того, якими вони нас бачать.
Від того, чи вони нас приймають чи відштовхують. Від того, чи вони дивляться на нас з любов’ю, захопленням, вдячністю, доброзичливо, світяться щастям, чи холодно, байдуже, зневажливо.
Отже, коли ми дивимось на когось із ніжністю, ми дивимось споглядаючи, тепло, радісно, з любов’ю.
Тоді ця людина почувається унікальною.
Вродливою.
Ми не сприймаємо її як предмет, як лише фізичну оболонку.
Ми не розділяємо цієї людини на частинки, ми не відділяємо, не відриваємо її від її душі.
Ми бачимо цю людину повністю, всеохоплююче.
Як особу.
Ніжність у голосі
Голос подібний до погляду. Вони обидвоє не є тілесними пестощами. Вони не пов’язані з дотиком до людини, як поцілунки, обійми. Вони мають щось від духовного.
Коли я кажу про виражену голосом ніжність, то маю на увазі не зміст вимовлених слів, а тембр, інтонацію, забарвлення голосу.
Модуляція вираження ніжности через голос спричиняє те, що инша людина почувається коханою, оточеною ніжністю, увагою.
Коли голос виражає ніжність, то створює теплу атмосферу.
Голосом, як і поглядом, можна висловлювати ніжність, навіть коли говоримо про роботу, про домашні клопоти, буденне життя.
Виражена голосом ніжність дозволяє иншій людині відчути свою унікальність.
Вона не потребує довгих промов.
Досить кілька фраз, але промовлених серцем.
І голос серця мають почути.
Він має виражатися словами.
Ніжність у рухах рук
Обійняти міцно, взяти сердечно когось за руку означає виявити до иншої людини довіру, лояльність, захистити її, поділитися силою і теплом.
Взяти за руку иншу людину чи погладити її, піддавшись сердечному пориву, означає бачити не тільки себе.
Це розкриває людину.
Характеризує її.
Називає на ім’я.
Вираження ніжности за допомогою рук надає відваги, примирює, об’єднує, заспокоює, освячує.
Якщо ніжність виражають через потиск руки, то це ніколи не буде передаватися швидким і невпевненим жестом. Вона потребує часу, щоб инша людина відчула вияв сердечности. Коли ми погладжуємо щоки, обличчя иншої людини чи ще щось, тоді ми вступаємо в своєрідний діялог, завдяки якому дистанція зменшується до мінімуму.
Коли ми виявляємо сердечну ніжність до иншої людини, то вона відчуває, що є бажаною, поцінованою, коханою, відчуває здивування. Це нагадує материнські ласки. Тому ці ласки не обов’язково мають на меті секс. Без сумніву, вони досягають відкритости, не сприяють удаванню, підштовхують до зближення.
Ці вияви сердечної ніжности є гармонійними. Вони ніколи не є різкими, швидкими, нервовими або занадто тривалими, нудними чи дратливими.
Вони немов музика.
Це, власне, музика серця.