Мій батько вважав, що є винятком з цього правила. Він детально спланував своє життя й не потребував ані Божої, ні людської допомоги, щоби реалізувати цей план. Вже з дитячих літ він знав, що хоче стати великим художником. Ще до того, як піти до дитячого садочка, своїм рідним він сказав, що коли виросте, то рисуватиме й малюватиме. Та його пристрасть була чимось більшим, аніж просто вибором, – це було в нього в крові. Й у шкільні роки він не відмовився від бажання стати не менш славетним, аніж Рембрандт чи Мікеланджело. І це тоді, коли його п’ятеро старших братів лиш починали думати про те, ким хочуть бути, він, наймолодший з-поміж них, уже мав величну мету.
Одного дня, коли йому вже виповнилося шістнадцять років, він ішов вулицею. Аж раптом йому здалося, що чує, як до нього промовляє Бог. Зрозуміло, це не був такий голос, який чуємо за звичайних обставин. Десь глибоко, у своїй душі, він почув голос Усемогутнього – чітку вказівку стосовно своєї місії: “Хочу, щоби ти відмовився від своїх великих планів стати художником і приготувався служити”.
Мій батько був вражений.
– Ні, ні, Господи! – відповів він. – Ти знаєш мої плани, все своє життя я присвятив мистецтву.
І якнайшвидше постарався забути про цей випадок, а згодом узагалі переконав себе, що це всього лиш жарт його бурхливої уяви. Та коли ввечері він ліг спати, все повторилося. Місяць за місяцем нестерпна думка не давала йому спокою. Бог просив – а точніше, вимагав, – щоб мій батько відмовився від своїх мрій і став проповідником. То, без сумніву, була найзапекліша битва в його житті, але він нікому про неї не розповідав.
Цей внутрішній двобій тривав два роки. В останнього класі прийшов час обирати, куди йти вчитися. Батько мого тата сказав, що син може вибрати навчальний заклад на свій смак. Та що йому було робити? Якби він прислухався до свого внутрішнього голосу, то мав би піти вчитися туди, де готували до душпастирського служіння. А якщо б вирішив здійснити свої мрії, то мав би піти студіювати малярство. Послухати Бога чи йти власною дорогою? Страшна дилема.
За кілька тижнів до випускних іспитів, мій батько встав уранці, щоб приготуватися до занять у школі. В той момент, коли його стопи торкнулися підлоги, він знову почув Божий голос. Бог сказав йому:
– Сьогодні маєш прийняти рішення.
Батько промучився весь день, але так і нікому про це нічого не казав. Після уроків він повернувся до порожнього дому. Ходив кімнатою, молячись і борючись із Божим наказом. Урешті, доведений до відчаю, глянув угору й промовив:
– То занадто велика ціна, я не можу її заплатити!
Згодом мій батько назвав ту мить найжахливішим моментом свого життя. Йому здавалося, що тоді його покинув Святий Дух, і сприйняв це так, немовби від нього віддалився хтось дуже близький. Коли через кілька хвилин додому прийшла мати, він усе ще був блідий і схвильований. Вона помітила, що син знервований, і запитала його, що сталося.
– Ти цього не зрозумієш, мамо, – відповів мій батько. – Бог попросив мене відмовитися від своїх планів стати художником. Він бажає, щоб я служив Йому. Але я цього не хочу. Щойно я сказав Йому, що не погоджуюся, як Він пішов геть.
Моя бабуся була християнкою, яка чудово вміла спілкуватися з Богом, і під час молитви завжди мала з Ним дуже близький контакт.
– Любий, – сказала, – це лише емоції. Помолімося разом.
Вони стали на коліна, і моя бабуся почала розмовляти з Господом про свого сина. Раптом вона замовкла, не закінчивши речення.
– Не розумію цього. Щось негаразд.
– Ти не розумієш, – відповів мій батько, – та розумію я. Лиш хвилину тому я відмовив Богові в послуху, тож Він покинув мене.
Минуло багато років, перш ніж мій батько знову почув Божий голос. Правду кажучи, любов до мистецтва стала його богом. Воно мало для нього набагато більшу вагу, ніж будь-що инше на землі, більше ніж зв’язок, стосунки з Отцем на небі. Батькова любов до мистецтва не була ані грішною, ані неморальною. Проблема полягала лиш в тому, що вона зайняла місце Бога.
Через кілька днів після цієї події мій батько вирішив, що навчатиметься в художньому інституті Пітсбурга, одному з найліпших вищих навчальних закладів Штатів. Студіювати він розпочав восени, викладачі відразу ж виявили в нього надзвичайні здібності. І справді, він закінчив навчання як найліпший студент на своєму курсі. Та коли він підіймався на сцену, де стояла його картина, відзначена нагородою, йому пригадався уривок зі Святого Письма: “Коли дому Господь не будує, даремно працюють його будівничі…”
Мій батько закінчив інститут, щоб розпочати велику кар’єру на ниві мистецтва. На жаль, тоді в Сполучених Штатах та инших країнах запанувала Велика депресія. Це був страшний період в історії Штатів, багато людей утратили роботу. Розорялися підприємства, закривалися банки, можливість заробити звелася до мінімуму. Мій батько став одним з мільйонів тих, хто не міг знайти жодної праці – особливо за своїм фахом. Урешті його взяли на роботу на заправку компанії “Тексако”, де він наливав бензин і протирав скло в автомобілях. Дуже принизливе заняття для того, хто хотів стати кимсь на зразок Леонардо да Вінчі.
А тепер – найнеймовірніша частина цієї історії. Саме тоді, коли мій батько побивався через свою зламану кар’єру, директор Пітсбурзького художнього інституту написав до нього листа, запропонувавши обійняти посаду викладача з неймовірно високою оплатою праці – триста доларів у місяць. Мій батько мріяв про це з дитинства. Однак волею випадку лист загубився серед паперів на директорському бюрку. І лише згодом відправник знайшов його й надіслав, дописавши, що якраз запитував себе, чому батько нічого не відповідає на його пропозицію. А батько тоді, коли прийшов той лист, уже геть-чисто зневірився і в собі, й у своїх величних планах. Він став молитися й повністю віддав себе на Божу волю. Отож, коли надійшла пропозиція від директора інституту, він відповів: “Дуже дякую, але мене це більше не цікавить”.
КОЛИ ВСЕ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД ОДНОГО РІШЕННЯ
Тоді вирішувалося майбутнє мого батька й моє, без сумніву, теж. Якби він одразу отримав листа від директора, його кар’єра й далі розвивалася б без Божого благословення. Не відомо, як склалося б його життя, якби він продовжував “даремне трудитися” на невідповідному місці. Що вберегло його від найбільшої помилки в житті? Моя бабуся молилася за нього щодня і просила Бога, щоб Він наблизив до себе її наймолодшого сина. Вірю, що Бог відповів на її молитви, затримавши листа, від якого так багато залежало.
Чи Бог не вчинив жорстоко, позбавивши молоду людину того, чого вона так прагнула? Гарне запитання! Чому Бог дав йому такі великі здібності, та потім не захотів, щоб він їх використовував? Бога, відповідно до Його власних засад, цікавило серце мого батька. Нічого насправді Він у нього не відібрав.
Щойно мій батько виконав Божу волю, як Господь повернув йому його мистецтво. Впродовж усього життя він використовував свій талант, працюючи в храмі, а на час смерти був керівником мистецького відділу одного з християнських навчальних закладів і залишив по собі прекрасні картини й ескізи. Та найважливіше, що тисячі людей завдяки його проповідям пізнали Ісуса Христа. Двері неба відчинилися перед ними завдяки тому, що мій батько врешті-решт вирішив робити те, що призначив йому Бог.
Таким чином, та страшна боротьба, яку він вів ще підлітком, була не ламанням його волі, а важливою перевіркою його відповідальности – викликом, суть якого полягала в тому, щоб поставити Бога на перше місце. І оскільки тепер я пишу до вас, це означає, що мій батько таки склав той іспит!
Ісус Христос і тебе попросить поставити Його на перше місце – або Він буде Господом усього, або не буде ним зовсім. Це, однак, не означає, що ти маєш бути штатним працівником Бога! Твоє покликання буде особливим. Але я впевнений, що Він не дасть тобі жодного задоволення в житті, і твій труд буде “даремним”, якщо діятимеш егоїстично або незалежно від Бога.
Пізніше поговоримо про те, як розпізнати Божу волю та його план щодо нас. Тепер, однак, треба замислитися над тими викликами, які треба подолати. Будівельник не почне зводити хмарочоса, не маючи детальних архітектурних планів та інженерних проектів. Так само й особа, яка переживає “критичну декаду”, від шістнадцяти до двадцяти шести років, повинна, з огляду на своє майбутнє, задуматися над тим, ким вона є і що хоче робити в житті. Ця книжка може тобі в цьому допомогти.
Почнемо з того, що детальніше розглянемо найнебезпечніші “болотисті місця”, в яких можуть загрузнути необережні подорожні.