Письменниця Ерма Бомбек описала цей поворотний етап у житті в книжці “If Life Is a Bowl of Cherries, What Am I Doing in the Pits?” (“Якщо життя є мискою, повною вишень, то що я роблю серед кісток?”). Є в ній коротке оповідання, що називається “When Does the Mother Become the Daughter and the Daughter Become the Mother?” (“Коли мати стає донькою, а донька – матір’ю?”), яке авторка розпочинає словами про те, що її мати завжди була сильною, незалежною й упевненою в собі. Вона завжди хотіла бути схожою на цю жінку, яка привела її на світ. Але впродовж останніх років мама змінилася. Рік за роком почала все більше дитиніти.
Ерма помітила перші зміни, коли одного дня вони разом з мамою їхали автомобілем. Донька керувала, а мати сиділа поруч. Раптом на дорозі виникла аварійна ситуація, й Ерма різко загальмувала й з’їхала на узбіччя. При цьому вона інстинктивно простягнула руку, зробивши спробу вберегти маму від удару об лобове скло. Коли все минулося, обидві жінки продовжували мовчки сидіти, дивлячись одна на одну. Кожна з них раптом зрозуміла, що щось змінилося… адже раніше мама дбала про безпеку Ерми.
Потім настав День подяки, з нагоди якого Ерма спекла індика. А мама цього разу просто зайняла місце за столом, як гість. Було зрозуміло, що мама стала донькою, а донька – мамою. З часом ця зміна почала виявлятися все виразніше. Коли ці дві жінки йшли робити покупки, саме Ерма була тією особою, яка казала: “Чудово виглядаєш у цій сукні” й “Не забудь одягнути светра, щоб не змерзнути”. Десь глибоко в її свідомості лунали поради, які колись чула від мами: “Застебни плащ. Носи теплу білизну. Одягайся відповідно. Дбай про себе”.
Ерма Бомбек зрозуміла свою нову роль, хоча й почувалася незручно. Вона не хотіла бачити, як та сильна й рішуча жінка поступово стає залежною від неї, дитиніє й потребує щораз більшої опіки. Та зупинити час, який невблаганно біг уперед, було неможливо. Тепер вона мусила вставати посеред ночі, щоб відвести маму до туалету й подбати про її найважливіші потреби. Як сильно змінилися їхні стосунки! Коли Ерма ходила до дитячого садочка, власноручно зробила гіпсову “руку”, якою прикрасила кухонну стіну. Через сорок років її мама почала відвідувати спеціяльні заняття для пенсіонерів, на яких сплела, використовуючи техніку макраме, прикрасу. Тепер цей витвір прикрашав її кімнату в будинку Бомбеків.
Коли з’явилися перші ознаки того, що мама дитиніє, Ерма впала у відчай. Одного разу вона сказала матері:
– Мамо, чи ти могла б перестати говорити про те, що вчора бачилася з татом? Адже знаєш, що він помер десять років тому.
Але мама не могла виконати її прохання, бо її розум уже не працював так, як колись. І це змінило все. Мати стала донькою, а донька – матір’ю.
Невдовзі після цього Ерма з донькою їхали автомобілем. Раптом на дорозі виникла небезпечна ситуація. Ерма різко загальмувала, а донька, простягнувши руку, спробувала вберегти матір від удару об лобове скло. Після цього вони глянули одна на одну, й Ерма сказала:
– Боже мій, так швидко!
* *
Справді, швидко. Один з найважчих моментів у моєму житті настав тоді, коли мені минуло сорок, і моя мати почала ставати моєю донькою й дивилася на мене, як на свого батька. Вона страждала на хворобу Паркінсона й останні роки свого життя ставала щораз більше залежною від своїх близьких. А незадовго до смерти практично перетворилася на дитину. Я не повірив би в це ще якихось десять років тому.
ПІДГОТУЙСЯ ДО НЕЗВОРОТНИХ ЗМІН
Чому я вирішив розповісти вам про це, адже ви ще дуже молоді, а ваші батьки цілком здорові? Бо сподіваюся, що ви будете до них терпимішими, коли зрозумієте, що ту владу, яку вони тепер мають, триматимуть у своїх руках лише деякий час. Ви не завжди муситимете підпорядковуватися їхнім вказівкам. Колись цю владу буде передано вам. Навіть упродовж п’яти років ваші стосунки можуть цілком змінитися.
Не встигнеш і оком змигнути, а їх уже не буде на цьому світі. Відтак даватимеш собі раду сам. І тоді (чи можеш у це повірити?) ти станеш “сином” або “донькою” для своїх дітей, а вони перетворяться на твоїх “батьків”.
А тепер я хотів адресувати кілька слів тим, які відчувають лють і гнів до своїх батьків. Чи ти зможеш пробачити їм, якщо усвідомиш, яким коротким є життя та якими нетривалими через це є всі людські стосунки? Може, тебе переконають мої особисті переживання. Моя мама востаннє заплющила очі й відійшла до Господа 26 червня 1988 року. Раніше її переповнювало життя, енергія, й вона була дуже важливою для кожного члена нашої родини. Ще кілька років тому я не міг уявити собі життя без неї. Та час швидко минає, й ми навіть не встигли опам’ятатися, як мати постаріла, захворіла й втратила контроль над собою. Таким є людське життя. Наші дні минають блискавично. Як сказав цар Давид: “І не побачить уже місця свого”.
Під час поховальної відправи я поринув у спогади й думав про минущість усього, але не відчував жалю, претензій чи вини. З моїх уст не злетіло жодного болісного слова, за яке мені було б соромно. Не було жодних сварок, жодних конфліктів між мною й батьками, які не закінчилися б примиренням.
Чому? Невже я був ідеальним сином досконалих батьків? Звичайно, що ні. Але 1962 року, коли ми з Ширлі вже прожили в шлюбі два роки й мені виповнилося двадцять шість, я сказав дружині:
– Наші батьки не завжди будуть з нами. Я усвідомлюю те, яким коротким є життя, та те, що наші батьки одного дня покинуть нас. Мусимо пам’ятати про це, поки живемо на цьому світі. Я хотів би, щоб ми підтримували з ними якнайліпші стосунки, щоб нас не мучили докори сумління, коли їх уже не буде з нами. Вірю, що саме цього очікує від нас Бог.
Ще раз звертаюся до тих, у кого не найліпші стосунки з батьками. Не втрачайте дарованого вам часу. Вони не завжди будуть разом з вами. Обдумайте те, що я написав, і постарайтеся викорінити зі свого серця гіркі спогади, щоб вони не переслідували вас до кінця життя. Жоден конфлікт не вартує цього.
А далі я наведу зворушливу історію Сью Кід. Уважно прочитайте її. Кожен знайде в ній щось для себе.