Один з моїх близьких знайомих помер незадовго до того, як я покинув свою працю в дитячій лікарні Лос-Анджелеса. Він пропрацював на медичному факультеті нашого університету понад двадцять п’ять років. І колеги, і пацієнти дуже поважали цього чоловіка як професора й захоплювалися ним, особливо за його відкриття. А він добився чималих успіхів у своїй галузі й, відповідно, обіймав високу посаду й мав непогані гроші, які завжди йдуть поряд з успішною кар’єрою. Він отримав усе те добре, що може запропонувати світ.
На зборах колективу, які відбулися після смерти професора, представник департаменту виголосив п’ятихвилинну промову на його честь. Після цього, згідно з традицією, голова зібрання попросив усіх устати й вшанувати пам’ять покійного колеги хвилиною мовчання. Навіть не уявляю собі, про що думали всі инші впродовж отих шістдесяти секунд, але можу сказати, що спало на гадку мені.
Я думав тоді: “Чи все колись занепадає й закінчується? Стараємося, переживаємо й працюємо, щоб здобути якесь місце в цьому житті й щоб здивувати колег нашими здібностями й досягненнями. Ставимося до себе дуже серйозно, щодня хвилюючись з приводу різноманітних подій, які фактично не мають жодного значення. Та врешті всі ці успіхи – навіть наймудріших з-поміж нас – тьмяніють перед лицем історії, а підсумком нашого життя стає п’ятихвилинна похвальна промова й шістдесятисекундна тиша. Господи, хіба ж це вартує таких зусиль?”
Також мене вразила наша реакція на ті запитання, які виникають після смерти колеги. Куди він відійшов? Чи зустрінемося з ним там, з другого боку? Чи він знову житиме? Навіщо народився? Чи Бог з любов’ю стежив за його вчинками й запам’ятав їх? Чи Бог цікавиться мною? Чи існує якась мета життя, крім наукових досліджень, професорської праці й дорогих автомобілів? Мовчанка двохсот п’ятдесяти науковців у цій ситуації була дуже символічною й, очевидно, означала, що вони не мають відповідей на ці запитання.
А ти? Чи знаєш, друже, куди підеш після смерти? Чи маєш відповіді на ці запитання й можеш відповісти собі й тим, кого любиш? Якщо ні, то, сподіваюся, читатимеш далі. Цей розділ присвятимо цим запитанням і пошукам сенсу й мети життя.
Питання сенсу й мети має фундаментальне значення. Якщо ми не знаємо, ким ми є й навіщо живемо на землі, то ніякий успіх, слава, гроші чи насолоди не принесуть нам задоволення. Якщо не бачитимемо “цілої картини”, ніщо не матиме особливого значення. Як я вже зазначав у попередньому розділі, важливо зупинитися й замислитися над цими основними питаннями, поки ви ще молоді й не пригнічені працею та сімейними обов’язками. Кожен рано чи пізно зіткнеться з ключовими запитаннями. Думаю, що, відповівши на них тепер, ти отримаєш для себе велику користь.
НАВІЩО ПОТРІБНЕ ЖИТТЯ?
Мільйони людей сьогодні приходять до висновку, що їхнє життя не має сенсу. Соціологи твердять, що представники західної культури відчайдушно шукають духовні істини. Вже минуло двадцять років відтоді, як підлітки почали шукати щось, у що могли б вірити. У сімдесятих роках займалися чимось, що називали “відкриттям власної особистости”. У результаті деякі з них приєдналися до нудистів, зайнялися трансцендентальною медитацією, повірили в реінкарнацію, почали практикувати східний містицизм, зацікавилися астрологією, психоаналізом, масажем, філософським богослов’ям, а також самопізнанням.
Пошуки власної особистости виявилися марними. Насправді більшість людей охопило роздратування й розчарування – більші, ніж ті, яких зазнавали раніше. Вони шукають відповідей на життєві запитання в собі, а знаходять розчарування. І ось чому.
Коли мені було чотири роки, я копав у саду й натрапив на цибульки квітів, які моя тітка посадила тієї весни. Не знаючи, що це таке, я почав їх чистити. Коли зняв верхній шар, виявив, що під ним є ще один. Коли зняв і його, знайшов наступний. Цибулька ставала щораз меншою. Моя тітка пережила шок, коли на грядці знайшла розкидані шматки цибульки.
Люди певною мірою схожі на цю цибульку. Коли здереш з них одну за одною всі оболонки, мало що залишиться. Ніколи не знайдеш справжнього сенсу життя, спостерігаючи за егоїстичними бажаннями, почуттями й прагненнями людей. Відповідь міститься не в тобі. Правда в тому, що чим більше зосереджуєшся на собі, тим більшу порожнечу відчуваєш у своєму серці.
Ісус торкнувся цього питання, коли сказав: “Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме щоденно свого хреста, та й за Мною йде. Бо хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто ради Мене згубить душу свою, той її збереже” (Лк. 9:23-24). Инакше кажучи, сенс і мету можна знайти ззовні (а не всередині) “цибульки”.
Де знайдеш відповіді на найважливіші життєві запитання? Як розпізнає ті вартості, яких не знищить міль і не вкраде злодій? Ці запитання постають перед кожним з нас. Як відповісти на них?