«Бог обурювався, що Його обраний народ вибирав інші шляхи, аніж ті, які Він у Своїй безконечній мудрості вказував йому. Лише Бог має право на таке обурення, оскільки лише Він бачить все в повноті та правді», – роздумує о. Даріуш Ціхор.
Ярослав Врублевський: Коли роздратованість і гнів призводять до гріха?
о. Даріуш Ціхор: Роздратованість – це природне відчуття, реакція на факти, які викликають у нас страх і призводять до стресу. Ми дратуємося, коли помічаємо якусь загрозу або ж стикаємося з невластивою поведінкою людей із нашого оточення. Роздратованість може мати багато причин, це залежить від вразливости конкретної людини. Є особи, яким притаманна велика відпірність та вміння панувати над собою в складних ситуаціях, інші – внаслідок вразливої духовної та психічної конструкції – не вміють панувати над страхом, невдоволенням, гнівом. Ми всі податливі на слабкості внаслідок первородного гріха. Роздратованість сама в собі є морально нейтральним явищем. Але за деяких обставин вона може призводити до гріха. Так, наприклад, відбувається, коли ми помічаємо в когось погану чи скандальну поведінку. Тоді в нас виникає бажання докорити людині, а це призводить до нестримного гніву, який може переродитися в ненависть, агресію та бажання помсти і навіть знищення. І саме тоді ми маємо справу з гріхом.
Трапляються ситуації, в яких роздратованість та гнів мають своє об’єктивне виправдання, наприклад, коли хтось ставить під сумнів основні принципи суспільного життя, а замість них намагається впровадити в життя норми поведінки, які суперечать нашій цивілізації. У такому випадку гнів можна назвати слушним. Однак ми повинні пам’ятати, що засуджуємо об’єктивне зло, а не людину, яка його скоює з огляду на свою слабкість та загубленість. Щоб не допустити перетворення цього слушного гніву в огуду, ненависть чи бажання знищення – адже як я вже казав, це є гріхом – треба помолитися за цю особу, щоб Господь допоміг їй звільнитися від зла. Молитва може вилікувати наше серце від невластивих порухів, а водночас випрошує для винуватця благодать навернення. Це своєрідна турбота про спасіння грішника.
Буває і так, що гнів – це виправдане почуття. Так буває тоді, коли якась людина поводиться надто егоїстично. Егоїст дбає лише про своє добро і не зважає на інших осіб. У такої людини гнів викликають ситуації, коли хтось сумнівається в його суб’єктивному сприйнятті дійсности та перешкоджає в її самоволі. Коли егоїстична життєва позиція стикається з якимись обмеженнями, то легко перероджується в бунт, ненависть, агресію та бажання знищити перешкоди навіть тоді, коли цими перешкодами є інші люди. Каїн з Книги Буття є добрим прикладом такого наростання зла, коли людина може прагнути навіть смерти ближнього.
У Біблії часто згадується про гнів. Там описано гнів Бога як реакцію на зло, вчинене людиною, яка легковажить і навіть деформує природний порядок створіння. Наслідком гріха є смерть. Прикладом цього може бути біблійний потоп, який знищив мешканців землі. Подібним чином Бог виражав Свій гнів, коли вибраний народ під час подорожі з єгипетської неволі до Обіцяної землі сумнівався в Божих наказах і не дотримувався завіту, а потім врешті-решт виступив проти свого ж блага. Бог обурювався, що Його улюблений народ обирав інші шляхи, аніж ті, які Він у Своїй безконечній мудрості вказував йому. Лише Бог має право на таке обурення, оскільки це Він бачить все в повноті та правді. Лише Він охоплює Своїм знанням та любов’ю дійсність, яку створив. А ми, з огляду на наші обмежені можливості пізнання, не спроможні на такий об’єктивізм як Бог. Отож нам треба вміти стримуватися і не надавати своїм судженням ваги абсолютної правди. Ми можемо помилятися у своєму гніві, Він не помиляється. Лише Бог судить справедливо.
Чи виправданий гнів батьків на поведінку їхніх дітей?
Відомо, що такий гнів часто виникає з турботи батьків про належне формування життєвих позицій у дітей. Вигляд невдоволеного батька чи матері спонтанно допомагає дитині розрізнити добро і зло. Отож, такий гнів деякою мірою має виховний характер, особливо якщо супроводжується спокійним поясненням, чому та чи інша поведінка неприпустима. Проявляючи гнів, треба водночас дати дитині зрозуміти, що її люблять і сприймають. Варто наголосити на тому, що батьки мають право та обов’язок коригувати поведінку дітей, щоб належним чином їх виховати. А чи виправданий гнів шефа на підлеглого?
Звісно, коли працівник лінивий та безвідповідальний, то гнів може бути виправданий. Це природна реакція. Однак у таких випадках не можна прагнути принизити працівника чи образити його людську гідність. Це вже було б гріхом.
Як ставитися до суспільного гніву та обурення?
Бувають такі обставини, коли держава не виконує своїх зобов’язань щодо громадян, не поважає прав суспільства, обмежує свободу, порушує гідність людей, порушує основні принципи спільного життя. Це викликає невдоволення та гнів. І він цілком виправданий та слушний. Однак коли ми маніфестуємо своє обурення та протестуємо проти порушення законів, то повинні стримувати свої почуття, щоб не допустити актів агресії, обмовляння супротивника чи підбурювання до ненависти. І в особистому житті, і у вираженні суспільного гніву ми зобов’язані опановувати погані почуття, відмовлятися від заохочення до ненависті. Бо ліпше перетерпіти несправедливість, аніж бути несправедливим у своєму бажанні мстити.