«Через те вам кажу: Не журіться про життя своє що будете їсти та що будете пити, ні про тіло своє, у що зодягнетеся. Чи ж не більше від їжі життя, а від одягу тіло? Погляньте на птахів небесних, що не сіють, не жнуть, не збирають у клуні, та проте ваш Небесний Отець їх годує. Чи ж ви не багато вартніші за них? Хто ж із вас, коли журиться, зможе додати до зросту свого бодай ліктя одного? І про одяг чого ви клопочетесь? Погляньте на польові лілеї, як зростають вони, не працюють, ані не прядуть. А Я вам кажу, що й сам Соломон у всій славі своїй не вдягався отак, як одна з них. І коли польову ту траву, що сьогодні ось є, а взавтра до печі вкидається, Бог отак зодягає, скільки ж краще зодягне Він вас, маловірні! Отож, не журіться, кажучи: Що ми будемо їсти, чи: Що будемо пити, або: У що ми зодягнемось? Бож усього того погани шукають; але знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно. Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться. Отож, не журіться про завтрашній день, бо завтра за себе само поклопочеться. Кожний день має досить своєї турботи!»
Ви колись замислювалися над тим, що Ісус, по суті, був щасливою людиною?
Так, у пророцтвах говориться про те, що Месія був «людиною печалі, знайомий з горем». Ми знаємо, що вся пітьма і туга світу обрушилися на Ісуса, коли Він зійшов на хрест. Однією з найтужливіших сцен, колись розказаних, є сцена в саду Гефсиманському, де Ісус у муках, до кривавого поту, готується виконати волю Свого Отця. Ми знаємо, як Він плакав біля гробниці Лазаря і як засмучувався про те, що люди відмовляються вірити в Бога і творені Ним дива.
Та все ж це – виняткові випадки, подібні до темних плям на світлому фоні. Важливо уявити, що все написане в цьому уривку з 6-го розділу витікає з власного життєвого досвіду Ісуса. Він спостерігав за птахами, які ширяли над галилейськими пагорбами, і зрозумів, що вони насолоджуються польотом і просто живуть, не турбуючись про завтрашній день. Ісус бачив сотні різних квітів, що виросли на галилейській землі («ліліями» могли називатися і осінні крокуси, і анемони, і гладіолуси). При погляді на ці квіти в Ісуса захоплювало дух від їх крихкої краси: один помах коси, одна жуйна тварина – і від них нічого не залишиться. Хто створив цю красу? Вона не стояла годинами перед дзеркалом, роблячи макіяж. Вона не ходила магазинами за нарядним одягом. Вона природна, Богом дана, чудова, прекрасна.
Ісус щиро і живо відчуває доброту Свого небесного Отця, Творця світу. Духовність Ісуса дуже далека від тих мислителів, які стверджують, що сучасний світ – обитель тіней, сутінків, марнославства і метушні. На їх думку, істинний філософ повинен уникати світу і зосередитися на розумовій роботі. А Ісус радив Своїм учням не турбуватися про завтрашній день – і так само робив Він сам. Ісус не заглядав у майбутнє з нетерпінням, у Нього була приголомшлива здатність цілком насолоджуватися сьогоденням. Він віддавав Себе кожному моменту, славлячи доброту і щедрість Господа тут і зараз. Хіба це не кращий спосіб бути щасливим?
Ісус хотів, щоб Його послідовники теж були щасливими. Коли Він переконував Своїх учнів зробити Своїм пріоритетом не якогось бога, далекого від світу, а Самого Творця, Який наповнив світ прекрасними і загадковими речами, повними сили, енергії, життя. Цей Бог хоче, щоб люди, які вірять у Нього і люблять Його, усе необхідне для їх життя отримували саме від Нього.
Отже, коли Ісус велів нам не турбуватися про те, що вони будуть їсти, пити і носити, Він зовсім не стверджує, що все це не має значення. На відміну від деяких учителів, Він не каже, що нам слід їсти і пити якомога менше і носити лахміття, щоб показати своє презирство до земних благ. Зовсім ні! Сам Ісус любив красивий одяг, і навіть римські солдати після смерті Христа кидали жереб на Його чудовий хітон. Але якщо щось світське стане для нас найважливішим, воно незабаром втратить усю привабливість, померкне. Якщо ж для нас на першому місці завжди буде Бог, то і світ з Його допомогою завжди буде прекрасним.
Ісус, звичайно, не має на увазі і того, що ми не повинні засівати поля і збирати урожай, не повинні прясти і ткати, шити одяг. Швидше ми повинні насолоджуватися всією цією роботою, тому що Бог, наш небесний Отець, Творець усього сущого, хоче нагодувати і одягнути нас. Ми повинні радіти, а не жити і працювати в смутку, ніби Господь – жахливий тиран, що зробив наше життя нестерпним. Звичайно ж, ми живемо у світі, повному тривог, і це не може не відбитися на нас. Але всі основні заповіді, згадані в Нагорній проповіді, повинні надихнути і підбадьорити нас. Царство Боже, праведне життя, добрі справи, життя згідно Заповіту – от те, до чого Божі люди повинні прагнути. Тоді нам завжди вистачатиме необхідної їжі, питва, одягу.
Для багатьох людей жити ні про що не хвилюючись – так само неможливо, як не дихати. Деякі з нас настільки звикли до занепокоєння, що якщо раптом виявиться, що турбуватися немає про що, ми обов’язково вирішимо, що забули про щось важливе. На заклик, що прозвучав у середині Нагорної проповіді, відгукнулося дивно мало людей. Чому би нам не навчитися переживати таку ж радість життя, як Сам Ісус?