«І приходять до дому вони. І знову зібралось народу, що вони не могли навіть хліба з’їсти. І коли Його ближчі почули, то вийшли, щоб узяти Його, бо говорено, ніби Він несамовитий. А книжники, що поприходили з Єрусалиму, казали: Має Він Вельзевула, і виганяє демонів силою князя демонів. І, закликавши їх, Він у притчах до них промовляв: Як може сатана сатану виганяти? І коли царство поділиться супроти себе, не може встояти те царство. І коли дім поділиться супроти себе, не може встояти той дім. І коли б сатана сам на себе повстав і поділився, то не зможе встояти він, але згине. Ніхто бо не може вдертись у дім дужого, та й пограбувати добро його, якщо перше не зв’яже дужого, і аж тоді пограбує господу його. Поправді кажу вам, що простяться людським синам усі прогріхи та богозневаги, хоч би як вони богозневажали. Але, хто богозневажить Духа Святого, повіки йому не відпуститься, але гріху вічному він підпадає. Бож казали вони: Він духа нечистого має.»
З безпечного крісла я спостерігав маніфестацію по телевізору. Спочатку все відбувалося наче мирно: хоча гасла звучали досить войовничо, самі маніфестанти поводилися спокійно. Поліція трималася осторонь, готова присікти безлади, але не очікуючи проблем. Поліцейські жартували з демонстрантами, що проходили повз.
Ніхто не помітив, з чого це почалося, але все раптом змінилося. Здійнявся переполох, демонстранти зупинилися і почали кричати на поліцію. Полетіли пляшки. Поліція накинулася на демонстрантів, без розбору лупцюючи кийками направо і наліво. Битва швидко захопила сусідні вулиці. Вщент розліталися вітрини магазинів, сотні людей були заарештовані.
Виділені тележурналістами кадри, підхоплені репліки прояснювали, що насправді сталося. Поліція визнала демонстрантів «покидьками», демонстранти оголосили представників влади «свинями». Щойно вони наклеїли ярлики, усе стало дозволеним: перед ними були вже не люди, а тварини, до того ж брудні. Підвищте ставки, наклейте ярлик на цілий народ – і вже неважливо, що ви коїте з ним, кого б’єте.
От що почалося, коли звістка про Ісуса досягла Єрусалиму. Якщо вже родичі Ісуса визнали Його божевільним, що міг думати «широкий загал населення», тим більше, якщо це населення так турбувалося про дотримання древніх традицій Ізраїлю? Насправді ці вірші Марка підтверджують, наскільки небувалим і сильним було все те, що здійснював Ісус. З чого б перші християни вигадали, ніби Ісуса називали божевільним і підозрювали Його в змові із сатаною? Значить, подібні звинувачення дійсно висувалися, а висуваються вони, коли ставки ростуть, коли відбувається щось нез’ясовне – як у даному випадку, коли незбагненна сила звільняє людей з-під влади демонів.
Марко прагне як можна точніше пояснити нам те, що відбувається. Іван Христитель називав Ісуса «Потужніший від мене» (1:7), і тепер, коли Ісус розповідає притчу про силача, якого зв’язали і чий будинок пограбували, ми впізнаємо в Ісусі Потужнішого, що вже одержав першу перемогу над ворогом (Він здолав спокусу після хрищення) і очолив похід углиб ворожої території.
Книжників це не влаштовувало – ще б, адже події не укладалися в звичну схему. Ісус не «акредитований», а тому Його слід усунути, навісити на Нього ярлик, щоб надалі Його не сприймали серйозно. Напевно, Він у змові з найсильнішим бісом Вельзевулом або самий одержимий бісом. Відповідне пояснення – а заразом воно розв’язує руки і дозволяє зробити з Ісусом усе, що заманеться: схопити Його, запроторити до темниці, навіки заткнути Йому рота. Вже тут, на самому початку шляху, на оповідання Марка лягає похмура тінь Голгофи.
Ісус не відповідає образою на образу, Він не поспішає навісити такий же ярлик на книжників. Він лише показує помилку в їх міркуваннях: якщо Наклепник (єврейською сатана, що стало власною назвою, проте не втратило первинного сенсу) виганяє сатану, він бореться із самим собою. Якщо в царстві розгорілася громадянська війна, настав кінець царству. Значить, навіть якщо книжники правильно оцінили розстановку сил, все ж царство сатани похитнулося, і Звістка про прийдешнє Царство істинна, незважаючи на жодні ярлики. Саме ця Звістка є найголовнішим в Ісусовій проповіді.
Але, зрозуміло, цей ярлик не має жодного відношення до дійсності. Ісус пропонує інше пояснення подій: явився Потужніший, і Силач побачив, що будинок його розорений. Акти зцілення і особливо вигнання бісів суть знамення Царства, що вже настає, царства, в якому ув’язненні нарешті отримують свободу.
Але до цього Ісус додає застереження, яке часто залишали без уваги. Що це за «вічний гріх», про який Він згадує у вірші 29?
Його критики самі себе загнали в кут. Якщо ви назвете справи Святого Духа справами сатани, у вас вже немає зворотного шляху. Це як теорія змови – усі факти свідомо укладаються в неї, і людина наполегливо відмовляється бачити істину. Не те щоб цей гріх особливо сердив Бога, але якщо ви твердо визначили для себе, що хірург, який намагається врятувати вам життя, «насправді» вбивця-садист, ви вже не погодитеся на операцію.
Середнього шляху немає для нас і сьогодні, як не було тоді для Ізраїлю. Ісус не «цікава історична фігура», чому багато хто віддав би перевагу (знову ярлик, призначений для того, щоб нейтралізувати Ісуса і прибрати Його з дороги). Або Ісус – провісник Царства, або – небезпечний божевільний. Той, хто проповідує Його Звістку і намагається жити по ній, має бути готовий до різноманітного опору з усіх сторін, то жорстокому, то вкрадливому. І треба навчитися цій боротьбі.