«І вийшов Він знов із країв тирських і сидонських, і подався шляхом на Сидон над море Галілейське, через околиці Десятимістя. І приводять до Нього глухого немову, і благають Його, щоб руку на нього поклав. І взяв Він його від народу самого, і вклав пальці Свої йому в вуха, і, сплюнувши, доторкнувся його язика. І, на небо споглянувши, Він зідхнув і промовив до нього: Еффата; цебто: Відкрийся! І відкрилися вуха йому, і путо його язика розв’язалось негайно, і він став говорити виразно! А Він їм звелів, щоб нікому цього не розповідали. Та що більше наказував їм, то ще більш розголошували. І дуже всі дивувалися та говорили: Він добре все робить: глухим дає чути, а німим говорити!»
Нещодавно я отримав факсом «секретну інформацію», не то щоб цілком таємну, оскільки через пару днів про це напишуть у газетах – але все таки я мав досить дивне відчуття. У політиці щось подібне відбувається раз у раз, репутації створюються і знищуються однією недбалою реплікою, яка потрапляє на газетні шпальта, допускаються і навмисні витоки, щоб зашкодити політичним опонентам. Але для мене це незвично.
Ісус хотів до часу тримати певні речі таємно, проте чутки не те, що просочувалися – вони хлинули потоком, люди не могли утриматися, вони тільки і говорили про те, що на їх очах зробив Ісус. Це дивно: навіщо ж Ісус здійснював чудеса, якщо Він не хотів, щоб про них говорили?
Подумайте про природу таємниці, про те, як люди зберігають секрет чи не утримують його, і ви зрозумієте, наскільки природно усе сталося. Людина була глуха і майже не могла говорити. Марко використовує барвистий вираз для опису цієї недуги: язик нещасного був зав’язаний путами і раптом «розв’язався» і з тієї миті він говорив виразно. Одна мить – від німоти до мовлення. Ісус лікував цю людину наодинці, проте зцілення не могло залишитися таємним. Ісус просив оточення мовчати, але їх язики теж «розв’язалися». Таємниця і вільна мова, і знову – німота і вільна мова. Увесь час ми чуємо про це. Чому так?
Ми вже бачили, що вчинки Ісуса викликали в багатьох підозри і побоювання. Самозвані законники були Ним невдоволені, чутка про Нього проникла в палац Ірода Антипи. У те століття, коли чутки служили найшвидшим і найефективнішим засобом поширення новин, коли уславитися пророком означало наразитися на смертельну небезпеку (згадайте, яка доля спіткала Його попередника), уся країна повнилася чутками про нового пророка – Ісуса. А Йому ще належало здійснити Свою місію, скинути тиранічну владу ворога, покласти початок Царству Божому.
Із цього приводу ми можемо зводити тільки припущення, але, схоже, Марко підштовхує нас саме в такому напрямі. Можливо, Ісус сподівався ще на певне відстрочення, перш ніж усе прийде до кінця. Можливо, Він хотів ще помандрувати, зібрати більше прибічників, дати Своїм улюбленим і упертим галілеянам ще один шанс почути Звістку і навернутися. Але Йому доводилося нелегко: Марко раз у раз розповідає, як Ісус намагався усамітнитися, піти від натовпу, а люди очікували Його всюди, куди б Він не йшов. Напевно, Він розумів, що ще декілька таких дивовижних зцілень, і Його популярність стане нестерпною для влади. Він не міг припинити Свою працю по впровадженню Царства, не міг Він і перешкодити людям говорити про це.
Так Марко готує нас до подій наступного розділу, в якому Ісус відкриває найбільшу таємницю в розмові з учнями і починається новий етап Його служіння. Нагадує нам Марко і про значення цих зцілень. «Розплющаться очі сліпим і відчиняться вуха глухим» – читачі Марка, як і ті галілеяни, читали пророцтво Ісаї (35:5-6): розплющаться очі сліпих, відчиняться вуха глухих, і німі язики заспівають.
У таких виразах Ісая провіщав оновлення Ізраїлю після довгих сумних років полону. Народ Божий буде позбавлений від язичницького поневолення, і усе творіння зрадіє. І в ту пору, і зараз зцілення не зводиться до виправлення якихось огріхів у машині, що іменується людським організмом. Зцілення завжди було і буде знаком Божої любові, що проривається в наш світ, поневолений болем і смертю. Особливо таким знаком служили зцілення Ісуса. Вони були знаменнями великого зцілення, яке відбудеться, коли таємниця вийде назовні, коли Ісус відкриється всьому світу, і наша хвала, що заїкається, виллється струнким співом з глибини душі.
Закликаючи читачів йти за Ісусом, Марко кличе їх не у рутинне життя традиційної релігії, але у світ приголомшливих подій. І якщо ми як і раніше залишаємося глухі до Його слів, то це наша проблема, а не Його.