«А Ісус у силі Духа вернувся до Галілеї, і чутка про Нього рознеслась по всій тій країні. І Він їх навчав по їхніх синагогах, і всі Його славили.
І прибув Він до Назарету, де був вихований. І звичаєм Своїм Він прийшов дня суботнього до синагоги, і встав, щоб читати. І подали Йому книгу пророка Ісаї. Розгорнувши ж Він книгу, знайшов місце, де було так написано: На Мені Дух Господній, бо Мене Він помазав, щоб Добру Новину звіщати вбогим. Послав Він Мене проповідувати полоненим визволення, а незрячим прозріння, відпустити на волю помучених, щоб проповідувати рік Господнього змилування. І, книгу згорнувши, віддав службі й сів. А очі всіх у синагозі звернулись на Нього. І почав Він до них говорити: Сьогодні збулося Писання, яке ви почули! І всі Йому стверджували й дивувались словам благодаті, що линули з уст Його. І казали вони: Чи ж то Він не син Йосипів? Він же промовив до них: Ви Мені конче скажете приказку: Лікарю, уздоров самого себе! Учини те й тут, у вітчизні Своїй, що сталося чули ми у Капернаумі. І сказав Він: Поправді кажу вам: Жаден пророк не буває приємний у вітчизні своїй. Та правдиво кажу вам: Багато вдовиць перебувало за днів Іллі серед Ізраїля, коли на три роки й шість місяців небо було зачинилося, так що голод великий настав був по всій тій землі, а Ілля не до жадної з них не був посланий, тільки в Сарепту Сидонську до овдовілої жінки. І багато було прокажених за Єлисея пророка в Ізраїлі, але жаден із них не очистився, крім Неємана сиріянина. І всі в синагозі, почувши оце, переповнились гнівом. І, вставши, вони Його вигнали за місто, і повели аж до краю гори, на якій їхнє місто було побудоване, щоб скинути додолу Його… Але Він перейшов серед них, і віддалився.»
Гра спортсмена привела коментаторів у захват. «Він так натхненно грав!» – кажуть вони. Які образи викликає у вашій уяві прислівник «натхненно»?
Хтось уявить легкоатлета, що випереджає на спортивній доріжці інших бігунів.
Хтось уявить музиканта: очі закриті, пальці перебирають клавіші, виводячи за допомогою інструменту дивовижні мелодії.
«Натхнення» – ми раз у раз користуємося цим словом, маючи на увазі той особливий стан, в якому людина стає зовсім іншою. Звичайно, ми розуміємо, що нічого чарівного не відбувається. Чудовий атлет тренувався і готував свій організм годинами і тижнями. Музикант грав гамми, годинами удосконалював свою техніку, сховавшись від публіки. Потім, коли настає час, хвиля адреналіну виконує ту дію, яку ми іменуємо «натхненною», – проте вона є результатом довгої, терплячої і напруженої роботи.
Коли Ісус сказав: «На Мені Дух Господній», Лука вже трохи відкрив нам таємницю За цією фразою стояли роки безмовної підготовки. Його молитовне життя підводить нас до Його хрищення. Потім слідують підтвердження Його покликання і Його випробування в пустелі. Далі, перші публічні дії в Капернаумі (судячи з мови в Назаретській синагозі, народ вже начувся про Його перші діяння, які Він здійснював всюди). Тепер, після декількох років молитви, роздуму і вивчення Писання, Він стоїть перед жителями рідного містечка. Він знає тут кожного, і кожен знає Його. Він проповідує як людина, натхненна зверху; більш того, у Його мові є присутніми заяви, наміри, що відкривають Його. Проте те, що Він говорить, суперечить їх очікуванням. Нехай це було натхнення, але вони його не потребували.
Що ж було «не так» у Його мові? Що змусило їх вигнати Його з синагоги і вивести з міста, щоб скинути Його там з вершини гори? (Зверніть увагу на іронію: диявол перестерігав Ісуса кинутися вниз, поклавшись на Божественний захист; тоді Ісус відмовився, а тепер потрапив у схожу ситуацію. Можливо, Лука цим хоче сказати, що Бог захистив Ісуса не тому, що за Його діями стояла самореклама, а тому, що Ісус виявив вірність Своєму істинному покликанню.)
Найбільш важливий коментар на прочитаний текст, який дає Ісус слухачам у синагозі. Він відчуває, що вони не збираються йти за Ним; вони бажають подражнити Його зарозумілість, спровокувати на те, щоб Він демонстративно створив якесь чудо. Можливо, Ісус сприймає їх провокацію так само, як і хитрощі диявола, що намагався виканючити в Нього в пустелі видовищних фокусів. Фраза: «Лікарю, уздоров самого себе!», – звучить майже як знущання. «Інших спасав, нехай Сам Себе визволить» (23:35). Але чому? Що Він сказав «не так»?
Захищаючи і пояснюючи Свою лінію, Ісус вказує на те, що сталося в дні пророків Іллі і Єлисея і, чинячи так, ототожнює Себе з пророками. Ілля був посланий надати допомогу вдові, яка не була єврейкою за національністю. Єлисей зцілив одного-єдиного прокаженого, який був начальником ворожої армії. Саме ці приклади розлютили присутніх у синагозі. Бог Ізраїлю, бачте, рятує поганих людей!
Початок Ісусової промови мав довести до свідомості слухачів ту ж думку. Врешті-решт, вони чекали Бога, Який позбавив би Ізраїль від ворогів-язичників. У деяких єврейських текстах того часу ми виявляємо сильне бажання того, щоб Бог засудив порочні нації, вилив на них Свій гнів і знищив їх. Замість цього Ісус вказує на той факт, що благословення від служіння великих пророків діставалися не ізраїльтянам, а язичникам. Це начебто у Великобританії або Франції під час Другої світової війни хтось заїкнувся про зцілення Богом Адольфа Гітлера! Люди хотіли почути зовсім не це.
Тоді в чому ж сенс того, що сказав Ісус на початку Своєї промови?
Лука каже, що люди «дивувались словам благодаті, що линули з уст Його». Іноді це розуміють так, що, ніби, «вони дивувалися тому, який Він чудовий оратор». Але вірогіднішим тут видається інший сенс: «Вони дивувалися, що Він говорить про Божу благодать як про благодать для кожного, зокрема язичників, а не про благодать для одного лише Ізраїлю і засудження всіх інших». Це цілком узгоджується з тим, що було далі.
Чому ж Ісус почав Свою промову з довгої цитати з Ісаї (61:1-2)?
Прочитаний уривок присвячений Месії. Як постійне нагадування в Книзі пророка Ісаї проходить образ загадкового «Помазаника», який виконає Божу волю. У процитованому фрагменті далі йдеться про творену Богом відплату, проте Ісус обриває цитату прямо перед цим. Він ширше дивиться на книгу Ісаї і виділяє ті численні місця в ній, де говориться про Ізраїль як про світло народів, – тема, яку Лука вже підкреслив в 2-му розділі. Месія-слуга прийшов не для того, щоб «покарати» язичників, а щоб принести їм Божу любов і милість. Це і стане здійсненням центральної теми древніх писань самого Ізраїлю.
Така звістка була – і залишається – вражаючою. Заява Ісуса про те, що всім людям запропоноване зцілення (хоча ця думка не була чужою єврейському менталітету), виявилася не тим, чого чекала і сподівалася в I столітті більшість євреїв. Як ми бачимо далі, Ісус додав до цієї заяви суворі застереження, адресуючи їх Своїм же землякам. Раз вони не розуміють, що настав «рік Господнього змилування», раз вони не відмовляються від своїх безплідних мріянь про військову перемогу над своїми ворогами, вони зазнають поразки на всіх рівнях – військовому, політичному і богословському.
Тут, як і в кульмінації всієї євангельської історії, виклик і застереження Ісуса викликають в оточення лють. Так само Євангеліє діє і сьогодні, протиставляючи всім людським інтересам і планам звістку про несподівану Божу благодать.