«Розповів також приказку їм: Чи ж може водити сліпого сліпий? Хіба не обидва в яму впадуть? Учень не більший за вчителя; але, удосконалившись, кожен буде, як учитель його. Чого ж в оці брата свого ти заскалку бачиш, колоди ж у власному оці не чуєш? Як ти можеш сказати до брата свого: Давай, брате, я заскалку вийму із ока твого, сам колоди, що в оці твоїм, не вбачаючи? Лицеміре, вийми перше колоду із власного ока, а потім побачиш, як вийняти заскалку з ока брата твого!
Нема доброго дерева, що родило б злий плід, ані дерева злого, що родило б плід добрий. Кожне ж дерево з плоду свого пізнається. Не збирають бо фіґ із тернини, винограду ж на глоду не рвуть. Добра людина із доброї скарбниці серця добре виносить, а лиха із лихої виносить лихе. Бо чим серце наповнене, те говорять уста його!
Що звете ви Мене: Господи, Господи, та не робите того, що Я говорю? Скажу вам, до кого подібний усякий, хто до Мене приходить та слів Моїх слухає, і виконує їх: Той подібний тому чоловікові, що, будуючи дім, він глибоко викопав, і основу на камінь поклав. Коли ж злива настала, вода кинулася на той дім, та однак не змогла захитати його, бо збудований добре він був! А хто слухає та не виконує, той подібний тому чоловікові, що свій дім збудував на землі без основи. І наперла на нього ріка, і зараз упав він, і велика була того дому руїна!»
Один образ вартує тисячі слів. Тут слідують підряд чотири з найбільш яскравих розмов Ісуса. Вони замислювалися як щось забавне. Спробуйте прочитати їх саме так, і ви відчуєте сухуватий і, мабуть, типово юдейський гумор; Біблія повна гумору, якщо тільки ми вміємо його розпізнавати. Проте те, про що говорять ці лаконічні метафори, надзвичайно серйозне. Ісус хотів, щоб люди запам’ятали ці уроки. Вони, мабуть, цього потребували.
Кожна з цих притч – про різні вчення, конкуруючі уявлення про Царство, про такі «рішення проблеми», які змінюють лише форму і не змінюють суть. Ці притчі, безумовно, торкалися різних вчень часів Ісуса, але, повірте, вони цілком застосовні і до деяких сучасних теорій про ідеал людського життя.
Цей ряд притч починається з образу, в якому сліпий веде сліпого. Остерігайтеся, каже Ісус, інших навчань, які виглядають так, немов пропонують водійство, а насправді зроблять те, що ви звалитеся до ями. Наступне речення виглядає як коментар до попереднього: учень не може перевершити свого учителя. Немає сенсу вчитися у фарисеїв: провчившись у них день, станеш одним з них. Ісус закликає Своїх слухачів відкинути нав’язані ним стереотипи і пуститися разом з Ним у нову дорогу.
Наступна притча, про заскалку в оці ближнього і колоду у власному оці (очікувалося, що вона викличе сміх; Ісус свідомо малює словесні карикатури), також застерігає від певного типу навчання. Як і у випадку із сліпими в першій притчі, проблема така: чи досить ви добре бачите, щоб вести за собою, та ще й критикувати когось іншого? Дуже часто, хоча і не завжди, люди критикують в інших саме те, що помічають за собою (і чого в собі самих побоюються). Заскалка і колода – це класичний випадок, який психологи називають «проекцією». Людина знає, що в її оці щось недобре, і щоб піти від проблеми, каже іншій людині, що і з її оком не все гаразд.
Як конкуруючі вчення за часів Ісуса, узгодяться з цим прикладом? Можливо, річ у тім, що, намагаючись скрупульозно наслідувати таку безліч правил і приписів Закону, вони упускають його головний момент? Вони намагаються зробити Ізраїль святішим, щоб відокремити ізраїльську націю від усіх інших націй; але метою Закону і пророків було зробити Ізраїль світлом для інших народів. Вони зі збільшувальним склом вишукують заскалки в очах усіх своїх ближніх і не в змозі побачити колоди – тобто абсолютного непослуху Закону – у власному оці.
І звичайно ж Ісусів образ і сьогодні можна застосувати до багатьох ситуацій. Є багато церков, заклопотаних сущими дурницями, тоді як суть Євангелія і християнського свідоцтва у світі абсолютно губиться з уваги. Кажуть, що лідери Російської православної церкви в 1917 році вели нескінченні дебати з приводу покриттів священнослужителів у той самий момент, коли більшовики приводили в дію свою революцію. Правда це чи ні, але сама думка про щось подібне служить моторошним застереженням для багатьох церков в інші часи. У максималізмі як такому немає нічого поганого; адже кінцівка Ісусової промови має на увазі усунення заскалки[*] з ока ближнього, – але спершу ти повинен розібратися з власною колодою.
Сенс усього цього – сенс юдейства, сенс Божого заклику до Ізраїлю, сенс Божого заклику до кожної особи – у тому, щоб стати справжньою людиною. Така тема притчі про дерева і плоди. Моральне преображення, при якому серце залишається незачепленим, так само даремне, як збір смокв з тернини або винограду з глоду. Ісус закликає Своїх слухачів до абсолютно нового способу життя, що вимагає зміни серця, докорінного перетворення особистості. На сьогоднішньому ринку гасел є маса альтернатив цьому Ісусовому заклику, як це було і в Його час, але жодне з них не зачіпає реальної проблеми.
Проповідь завершується суворим застереженням у формі ще однієї яскравої притчі. Слухати слова істинної мудрості і не втілювати їх у життя – все одно, що споруджувати будинок без фундаменту. Рано чи пізно почнеться повінь, і тоді стане ясно, що за будинок ти побудував. Ісусові сучасники не могли не уловити тут натяку на грандіозне будівництво тих днів – перебудову Іродом єрусалимського Храму. Звичайно, Лука трохи пізніше ясно дасть зрозуміти, що доля, яка очікує Храм, буде частиною суду Божого, викликаного тим, що його управителі не послухали Ісусів заклик. Втім, ця притча застосована до будь-яких ситуацій і до всіх людей. Ісус запам’ятався в історії в тому числі завдяки Своїм яскравим і виразним притчам, в яких люди будь-якої епохи і в будь-якій частині світу могли б почути щось і про себе.
Мораль така: як ми можемо помічати заскалки в очах наших ближніх, якщо не бачимо колод у власних очах? Якщо наші плани і схеми зовні виглядають прекрасно, а серця залишаються незачепленими? Чи не будуємо ми будівлю без фундаменту? Коли ми ставимо подібні питання самим собі і стежимо за тим, щоб наші ближні не заманили нас у ці пастки, нам слід узяти за основне правило нашого життя невгамовне і нічим не обмежене прагнення наблизитися до Бога. Про такий підхід говорять попередні частини цієї проповіді. Ісус пропонує кардинально нове і змістовно насичене життя. Його пропозиція є такою всеосяжною, а значить, і максимально вимогливою, що люди намагаються знайти альтернативи цьому. Але їм слід берегтися цієї спокуси, інакше їх будинок рухне.
[*] У перекладі Євангелія, що використовується Т. Райтом, дослівно написане speck – «пляма; вада; найдрібніший дефект», а не «заскалка». – Прим. пер.