«І знялися всі їхні збори, і повели до Пилата Його. І зачали оскаржати Його й говорити: Ми ствердили, що Цей ворохобить народ наш, і забороняє податок давати кесареві, та й говорить, що Він, Христос Цар. І Пилат запитав Його, кажучи: Чи Ти Цар Юдейський? А Він відказав йому в відповідь: Сам ти кажеш… І Пилат сказав первосвященикам та до народу: Я не знаходжу жадної провини в Цій Людині. А вони намагались, говорячи: Він бунтує народ, навчаючи в усій Юдеї, від Галілеї почавши аж посі. А Пилат, вчувши про Галілею, спитав: Хіба Він галілеянин? І, дізнавшись, що Він із влади Ірода, відіслав Його Іродові, бо той в Єрусалимі також перебував тими днями.
Коли ж Ірод побачив Ісуса, то дуже зрадів, бо він від давнього часу бажав Його бачити, багато за Нього чував, і сподівався побачити чудо яке, що буває від Нього. І багато питався Його, та нічого не відповідав Він йому. І стояли тут первосвященики й книжники, та завзято Його оскаржали. Тоді Ірод із військом своїм ізневажив Його й насміявся, зодягнувши Його в яснобілу одіж, і відіслав до Пилата Його. І того дня стали Ірод із Пилатом за приятелів між собою, бо давніш ворожнеча між ними була.»
У багатьох п’єсах, романах і просто реальних життєвих епізодах розв’язка настає тоді, коли дві людини після довгої розлуки, нарешті, зустрічаються. «От і ми і зустрілися, містере Бонд!» – каже з усмішкою лиходій, упевнений, що тепер таємний агент у його владі. Персонажі в п’єсах – від Есхіла до Шекспіра і далі – зустрічаються і вигукують: «Так це дійсно ти?» «Як я радий, нарешті, тебе бачити!» – кажемо ми, зустрічаючи з літака друга за листуванням або далекого родича.
Саме з такого ракурсу слід дивитися на описану Лукою зустріч Ісуса з Іродом, якщо ми хочемо правильно зрозуміти цей епізод. Упродовж усього Євангелія Ірод залишався десь на задньому плані. Тільки Лука повідомляє нам, що Ірод хотів вислідити і убити Ісуса набагато раніше, ще під час Його служіння в Галілеї (13:31); і тільки Лука тепер описує цю сцену, де, нарешті, нинішній «юдейський цар» сумнівного походження зустрічається віч-на-віч з прийдешнім істинним Царем. Ірод жадав цієї миті. Він сприймав Ісуса як особу, що сполучає в Собі харизму Івана Христителя, який захоплював його своїми розмовами, але лякав своїми погрозами, і спритність циркача, що вміє витворяти всякі магічні трюки.
Ісус його розчаровує. Він нічого не говорить, не здійснює жодних чудес. Ми могли б чекати, що, подібно до Мойсея в палаці фараоновому, Вождь нового Виходу або стане погрожувати Іродові Божим судом, або створить щось дивовижне, щоб довести правомірність Своїх домагань, але Ісус нічого такого не робить. Він являє Собою інший тип пророка і інший тип царя. Лука, для якого Ісус звичайно ж, – істинний пророк і справжній Цар Юдейський, поміщає цю сцену в ряд сцен, що мають своїм сенсом розкрити істинність Його Царства і брехливість усіх інших. У цей момент істину найбільш красномовно виражає Ісусове мовчання.
Чому ж тоді Пилат сказав, що Ісус не винен у тому, у чому Його звинувачують? Чому Ірод не підтримав відкрито звинувачень первосвящеників? Частково, мабуть, тому, що Ісус не справляв враження тих самозваних «царів юдейських», які, як правило, очолювали бунти. Маленьке коло Його найближчих послідовників було майже беззбройним, і до того ж усі вони повтікали. Ісус не погрожує, не чинить опір, майже нічого не говорить. Пилат і Ірод не могли не розгледіти, що єдина причина того, що Він виявився перед ними, полягає в бажанні первосвящеників і їх прибічників позбутися Його. Пилат і Ірод однаково не любили цих релігійних діячів і хотіли узяти над ними верх, як і над усіма, хто брав участь у цей період у боротьбі за владу. Ісус знову опинився в точці перетину інтересів і задумів, що ворогували між собою. Не лише гріхи світу, але і дріб’язкові прагнення людей з’єдналися, щоб привести Його до хреста.
Але якщо для Луки важлива довгождана зустріч Ісуса з Іродом, то ще важливіше для нього той факт, що істинний Господь світу зустрічається з представником, який претендує на політичне панування у світі. Читачі Луки знають, що Ісус не забороняв людям платити податки кесарю. Тому слушним приводом для звинувачення послужило те, що кажучи про Своє вознесіння як Сина Людського (22:69), Ісус фактично визнав у Собі законного і царственого представника Ізраїлю. Якщо Він був Царем юдеїв і збирався вознестися як Цар над усією земною владою, то це означало, що і кесар буде позбавлений влади. Саме в цьому, як Лука натякає на початку свого оповідання (2:1; 3:1), полягала суть Царства Божого.
Ця подвійна зустріч Ісуса – з Іродом і з намісником кесаря – провіщатиме те протиборство, яке матиме місце в Діях Апостолів. Там Ісус спочатку проголошується як Цар юдеїв замість померлого Ірода (Дії 1-12), а потім і зовсім як «інший Цар» (Дії 17:7) на противагу кесареві. Невипадково Євангеліє досягає, врешті-решт, Риму (Дії 13-28). Ісус може бути публічно проголошений Царем світу не в останню чергу тому, що в цій сцені Він зберігає майже повне мовчання; такий один з євангельських парадоксів. Його лагідність і відмова кричати і шаленіти, як це роблять інші, вже виразили дуже багато що раніше за Його молитву на хресті.
І – ще один штрих Луки – є видимою тонка іронія у зв’язку з новонабутою дружбою царя юдеїв і правителя язичників. Обидві книги Лука говорить про те, що благовістя досягне інших країв, за межами офіційного юдейства, по той бік расових і географічних меж Ізраїлю, по той бік забобонів і сліпоти, і об’єднає юдеїв і язичників, літніх людей і молодих, ненависних самарян і митників. Зараз, навіть не маючи віри в Ісуса, примирилися Ірод і Пилат. Усе відбувається так, немов, у міру того як Ісус наближається до Хреста, усі підкоряються силі прийдешньої події, що примирює.
Звичайно, не можна порівнювати темну угоду між дрібним князьком і інтриганом-правителем і справжню євангельську дружбу між віруючими юдеями і язичниками. Але Лука зберігає здоровий глузд, і чекає того ж від нас, відносно будь-якого знамення, яке дає зрозуміти, що світ стає новим через Ісуса і Його розп’яття. Якщо навіть Ірод і Пилат через це стали друзями, каже Лука тоді і сьогодні, то подумайте, як і ви могли б з усіма примиритися, виявившись під покровом хреста.