«А за Ним ішов натовп великий людей і жінок, які плакали та голосили за Ним. А Ісус обернувся до них та й промовив: Дочки єрусалимські, не ридайте за Мною, за собою ридайте й за дітьми своїми! Бо ось дні настають, коли скажуть: Блаженні неплідні, та утроби, які не родили, і груди, що не годували… Тоді стануть казати горам: Поспадайте на нас, а узгір’ям: Покрийте нас! Бо коли таке роблять зеленому дереву, то що буде сухому? І вели з Ним також двох злочинників інших, щоб убити.
А коли прибули на те місце, що звуть Череповище, розп’яли тут Його та злочинників, одного праворуч, а одного ліворуч. Ісус же промовив: Отче, відпусти їм, бо не знають, що чинять вони!… А як Його одіж ділили, то кидали жереба.
А люди стояли й дивились… Насміхалися з ними й старшини, говорячи: Він інших спасав, нехай Сам Себе визволить, коли Він Христос, Божий Обранець! І вояки глузували з Нього: приступаючи, оцет Йому подавали, і казали: Коли Цар Ти Юдейський, спаси Себе Сам! Був же й напис над Ним письмом грецьким, латинським і гебрейським написаний: Це Цар Юдейський.
А один із розп’ятих злочинників став зневажати Його й говорити: Чи Ти не Христос? То спаси Себе й нас! Обізвався ж той другий, і докоряв йому, кажучи: Чи не боїшся ти Бога, коли й сам на те саме засуджений? Але ми справедливо засуджені, і належну заплату за вчинки свої беремо, Цей же жадного зла не вчинив. І сказав до Ісуса: Спогадай мене, Господи, коли прийдеш у Царство Своє! І промовив до нього Ісус: Поправді кажу тобі: ти будеш зо Мною сьогодні в раю!»
Мій перший день у таборі по обробці деревини був, напевно, найважчим. Мені видали товсті шкіряні рукавички і послали до першого ангара, куди прибували товсті дошки, нарізані з величезних спиляних дерев. Дошки різних розмірів виходили торцем з величезного конвеєра, їх потрібно було вручну навалювати на вантажівки, які везли заготівлі до наступного пункту обробки. До цього моменту вони були важкі і вологі, частково тому, що дерева нещодавно спиляли, а частково тому, що стволи сплавляли в табір по річці. Ця конвеєрна система називалася «Зелений ланцюг»; по ній переправляли «зелену» деревину до місць обробки.
Наступна стадія полягала у висушуванні дошок; це робилося у величезному ангарі, після чого дошки знову різали і відправляли на «сухий ланцюг», де вони сортувалися для кораблебудування. Майже всю решту часу я працював тут. Тепер, коли деревина втратила вже половину своєї ваги і дошки були висушені, обробляти їх було легше, і вони були вже готові до застосування.
В одному зі Своїх найзагадковіших речень Ісус використовував порівняння між «зеленим» і «сухим» деревом. Але якщо ми вникнемо в суть цього образу, ми зрозуміємо багато що з того, що Він – і Лука разом з ним – думав про значення хреста. Він сказав: «Бо коли таке роблять зеленому дереву, то що буде сухому?» (в. 31).
Ісус не був вождем бунтівників; він не був «сухим деревом»: Його місія полягала в проповіді примирення і покаяння, одного Царства Божого на Ізраїль і усі народи. Але, каже Він, якщо таке творять з Ним, то що ж буде з жителями Єрусалиму, коли його вулиці заповнять молоді баламути і гарячі голови, що рвуться чинити вуличні безлади і кровопролиття? Якщо римляни розпинають Князя Миру, то що ж вони зроблять з охочими повоювати?
Ісус – ми повинні це зрозуміти – знає, що помирає смертю розбійника, революціонера. Це дуже важливо. Він бере на Себе ту долю, яку так часто передбачав войовничому народу; нещастя, яке Він передрікав Єрусалиму і його жителям (наприклад, у 13:1-5), відбувається з Ним самим. Один поніс на Собі гріхи багатьох. Але якщо і тепер люди відмовляться навернутися і слідувати за Ним, то Його розп’яття здасться чимось м’яким порівняно з долею, що їх очікує. Суд, якому віддасть їх Рим, буде таким суворим, що люди стануть благати землю поглинути їх, як про те і говорили пророки (Ос. 10:8).
Це пояснює, чому наприкінці уривка, кажучи про жінок, Христос несподівано називає їх нещастя «блаженством». Багато раніше в Євангелії Ісус закликав благословення Боже на бідних, лагідних, голодних, скорботних. Тепер Він каже жінкам, що скоро вони стануть закликати те ж благословення на тих, хто не має дітей, що традиційно вважалося якраз глибокою ганьбою (пор. 1:25). Матері побачать, як їх діти виростуть і повстануть проти Риму, а потім побачать їх люті страти, якими Рим завжди карає бунтівників. Відкрито заявляючи про Свій намір страждати за Ізраїль і пережити його долю, Ісус виразно і послідовно упродовж усього Євангелія застерігає тих, хто не йде за Ним.
Лука звертає увагу на те ж саме трохи інакше, порівнюючи двох злочинців, розіпнутих ліворуч і праворуч від Ісуса. Один з них насміхається, тоді як інший виражає погляд самого Луки на те, що все відбувається. Знову ж таки звучить думка, що Ісус помирає смертю бунтівників, бандитів, злочинців; Він, безневинний, несе на Собі гріхи багатьох.
Центральним епізодом у відтвореній Лукою сцени розп’яття стає знущання над Ісусом внаслідок Його домагань називатися Царем Юдейським. Епізод цей переконливіше за усі інші показує, що Ісус фактично перевертає сенс понять «цар» і «царство». Він веселився в товаристві негідних людей, пропонував негідним людям мир і надію та попереджав негідних людей про прийдешній суд Божий. Тепер, нарешті, Його «вітають» як Царя – глумлячись над Ним. От до Нього підходить його «царський виночерпій», що виявився лише римським солдатом. І пропонує він Йому лише кисле вино, яке пили бідняки. От Його царська «емблема», що оголошує, що Він – Володар світу, а насправді вона – ніщо інше як формулювання звинувачення, що пояснює причину Його тяжкої смерті.
Проте Його істинна царська велич світиться в Його молитві і обіцянні, про які згадує Лука. На відміну від інших мучеників, що помирали з прокляттями на адресу своїх мучителів, Ісус молиться про прощення Своїх катів. Подібно до царя, що сходить на престол, Ісус обіцяє почесне місце і блаженства тому, хто просить про це. («Рай» в юдейському мисленні означав не стільки остаточне місце успіння, вічний спокій, скільки місце відпочинку і оновлення перед тим, як отримати в дар нове життя у воскресінні.) Ця молитва показує, що обіцянку раю не можна зводити до однієї лише надії на життя після смерті, хоча і ця надія, зрозуміло, дуже важлива. Прощення приносить на землю небесне життя, вводить у сьогодення Боже майбутнє.