«Відповів же Ісус і сказав їм: Поправді, поправді кажу вам: Син нічого робити не може Сам від Себе, тільки те, що Він бачить, що робить Отець; бо що робить Він, те так само й Син робить. Бо Отець любить Сина, і показує все, що Сам робить, Йому. І покаже Йому діла більші від цих, щоб ви дивувались. Бо як мертвих Отець воскрешає й оживлює, так і Син, кого хоче, оживлює. Бо Отець і не судить нікого, а ввесь суд віддав Синові, щоб усі шанували і Сина, як шанують Отця. Хто не шанує Сина, не шанує Отця, що послав Його. Поправді, поправді кажу вам: Хто слухає слова Мого, і вірує в Того, Хто послав Мене, життя вічне той має, і на суд не приходить, але перейшов він від смерти в життя.
Поправді, поправді кажу вам: Наступає година, і тепер уже є, коли голос Божого Сина почують померлі, а ті, що почують, оживуть. Бо як має Отець життя Сам у Собі, так і Синові дав життя мати в Самому Собі. І Він дав Йому силу чинити і суд, бо Він Людський Син. Не дивуйтесь цьому, бо надходить година, коли всі, хто в гробах, Його голос почують, і повиходять ті, що чинили добро, на воскресення життя, а котрі зло чинили, на воскресення Суду.»
Сьогодні з ранку я читав розділ з дисертації мого старшого сина. Предмет її для мене незрозумілий, зате я міг в останню мить знайти друкарську помилку і заразом подивитися, наскільки доладна кожна фраза, наскільки виразний виклад у цілому.
Про те, як потрібно і як виходить писати, ми з сином говорили багато, адже робота із словом і для нього і для мене складає частину професії. Він як би проходив у мене неформальне, але все таки учнівство. З дитинства він бачив, як я сиджу за робочим столом. Схильності і здібності в кожного свої, до того ж і тему він вибрав собі зовсім іншу, але ми із задоволенням працювали поруч один з одним. А молодший син поки що дописує курсову під моїм чуйним керівництвом, і тут вже учнівство більше явне.
У сучасному західному світі це вже не прийнято, проте на землі залишилося ще немало місць, де сини абсолютно природно наслідують професію і справу батька. Навіть я – перший, хто порушив сімейну традицію, що дотримувалася упродовж шести поколінь. А вже якщо професія припускає певну навичку, уміння, що виробляється роками, учнівство включає роботу пліч-о-пліч, коли син спостерігає кожен рух батьківських рук, повторює їх, вчиться робити точнісінько як батько. Таким чином упродовж століть зберігаються традиційні ремесла.
Вірші 19-23 можна прочитати, як притчу: приклад того, як сини вчаться в батьків, хоча Отець і Син тут незвичайні – це Господь і Ісус. Ісус детальніше пояснює слухачам, як Бог Ізраїлю працює тепер, здійснюючи нове творіння, і як Ісус уважно спостерігає Його роботу, щоб продовжити її разом з Отцем, відповідно до Його стилю і задуму. Саме дивне в роботі Отця – і це Він, як і всі інше, показує Синові і довіряє Йому робити разом з Ним і навіть самостійно – от що: Він дарував життя померлим. Натяк на воскресіння на початку розділу і загадка, задана в розділі 2 (вірші 19-22), тепер прояснюються.
До часів Ісуса серед євреїв поширилося сподівання на воскресіння. Пізніше рабини оформлять цю віру як догму, але вже тоді її розділяло більшість євреїв. Настане день, думали вони, і Господь-Творець, що створив світ і мав намір встановити в ньому справедливість, – приведе усе до ладу. Всяке зло буде викрите і засуджене, а ті, хто дотримувався Божого шляху, будуть виправдані і винагородженні. Причому нікому не хотілося думати, ніби засудження і виправдання відбудеться в деяких не від світу цього декораціях – ні, Творець поверне кожну людину в її тілесну оболонку, і в цій оболонці вона поплатиться за погані справи чи отримає подяку за праведні. Так написано в книзі пророка Даниїла (12:2), і в першому столітті ця ідея була дуже популярною.
Ісус стверджує: Його пришестям і служінням справа воскресіння померлих вже почалася. Це основний аспект у тій роботі, яку здійснює Отець і яку Ісус творить пліч-о-пліч з Отцем. У самому євангельському оповіданні тема воскресіння досягне кульмінації з воскресінням Лазаря (розділ 11) і піде далі, до смерті самого Ісуса і Його виходу по той бік смерті в усій славі воскреслого життя (розділи 20 і 21). У цьому розділі нас готують до подальших подій.
Тут же Ісус відкриває нам ще одну таємницю, і ми можемо зрозуміти, що відбувалося, коли люди бачили Його служіння, слухали Його розмови і набували віру, визнавали в Ньому Слово, що сталося тілом. У пролозі вже було сказано, що всякому, хто повірив в ім’я Його, надано буде право зватися сином або дочкою Божими. Тепер нам розкривається ще глибша, захована в тих словах істина – істина, прихована в обіцянці нового народження (1:12-13; 3:1-8).
Народжені таким чином зверху набувають нового духовного досвіду, життя духу, яке б’є в них через край, немов «жива вода» (4:14), і більше того, вони переходять із смерті в життя. Чудо воскресіння входить у них, і тому, коли вони помруть тілесною смертю, ця смерть не зможе позбавити їх вже набутого нового життя. Те, що Бог робить зараз, Він завершить у майбутньому, коли нинішнє «воскресіння», нове народження, усередині земного життя зробить у результаті повне тілесне воскресіння, як це сталося з Ісусом.
Батько надав Синові право творити суд від Його імені. Пояснення, яке дає тут Ісус («бо Він – Людський Син», в. 27) повертає нас до пророцтва Даниїла, старовинного єврейського образу «ніби Сина Людського» в Дан. 7, кому дана влада над світом і особливо влада здійснювати правий суд Божий над тиранами і силами зла, пригноблюючими Божий народ. Сформулюємо це так: Бог здавна бажає привести світ до ладу, і тепер, приставивши до справи Свого сина і учня, Він нарешті доводить до кінця цю працю. Але народження нового творіння стане можливим лише тоді, коли буде названо по імені, викрито і усунено зло, що занапастило колишнє творіння. От для чого потрібен суд.
Як впливає така віра на наше життя у світі, де як і раніше буйствують тиранія і несправедливість?