У попередній нашій розмові ми зробили висновок: людське єство – це не тільки згусток м’язів, нервів, костей, шкіри, волосся, нігтів чи їхніх хімічних відповідників, але щось далеко більше. Щось, що опановує, упорядковує ці складники, рухає ними, проте ж є понад цими складниками і вповні не пояснюється, не вичерпується хімією. Це той «ікс», що його треба знайти в людському єстві, щоб рівняння людської істоти справджувалось та розумно пояснювалось. А людською мовою це першоначало називається «душа» – нематеріяльний, духовний принцип єдности та доцільности людської істоти. – Такий загальний висновок кожної здорової, тверезо думаючої людини, як тільки вона навіть побіжно застановиться та роздумає над своїм життям та його виявами. Також матеріялісти та марксисти усвідомлюють, що з самою лиш хімією до людини не можна підходити. І знають вони, що тут ідеться про щось більше, ніж про матеріяльні, фізіологічні чи біологічні процеси. Вже той факт, що вони думають про це й намагаються довести свої тези, вказує на те, що маємо діло з чимось більшим, аніж зі звичайним двоногим звіром. Сьогодні матеріялізм вживає різних еволюційних теорій, найбільше для пояснення сучасної форми людського тіла, а щодо функцій, які звемо духовними, – це для атеїстів так званий «діялектичний стрибок», та він, однак, нічого не пояснює. На пояснення «душі» матеріялісти беруть сьогодні найменше досліджений та знаний орган людського тіла – мозок чи, радше, тільки мозкові нашарування, розглядаючи його більшою чи меншою мірою нижче потилиці. Беручи до уваги те, що найтиповіші та найхарактерніші прояви людської душі та її снаг – мислення і бажання – якоюсь мірою залежні від існування та діяння людського мозку, вони, на підставі цього не вагаються твердити, нібито мислення та бажання – це тільки плід функціонування самого лише людського мозку як чисто матеріяльного органу. Уся складність, мовляв, людської думки та людської волі залежить та пояснюється більш чи менш складним нашаруванням людської мозкової оболонки. Тому вони з завзяттям досліджують цю оболонку та її нашарування, щоб злокалізувати та примістити в різних частинах людського мозку різні центри, де збігаються подразнення людських чуттів і де ці чуттєві подразнення перемінюються в образи, в думку, в поняття. Матеріялісти кажуть, що мозок є органом мислення, а так само й уяви. І тут вони вживають такого нібито доказу: як інакше, мовляв, можна пояснити, що довге студіювання та розумова праця спричинює навіть біль голови, а недуги мозкової оболонки – психічні захворювання. Щоб побачити недоречність такого твердження, скажемо, що воно не відрізняється від такого мислення, про яке ми говоримо.
Слухаючи цих наших слів з Ватиканської радіостанції, ви, безперечно, сидите при якомусь більш чи менш досконалому радіоприймачі. Цей радіоприймач – припустимо, що ви десь далеко від заселених околиць – функціонує завдяки електричному струмові, нагромадженому в батареї, що має більш-менш довгий час заряду, який залежить від частоти її вживання, тривалости використання тощо. Така батарея, як знаємо, може з часом розряджатися, тоді її функціонування значно послабиться і навіть взагалі стане неможливою трансляція та врешті припиниться. Також на функціонування тієї батареї можуть мати вплив різні зовнішні чинники, як ось коливання, виставлення на невідповідні атмосферні впливи тепла чи холоду тощо. Відповідно до того і якість звуку, навіть із найдосконаліших та найкращих радіоприймачів, від цього потерпить. Це знає кожний, хто хоча б трохи ознайомлений з функціонуванням радіоприймачів та з роботою виснажених електричним струмом батарей.
І ось одного дня, з якихось причин, через те, наприклад, що вам наші радіопередачі не подобаються, ви почнете говорити собі та й іншим тлумачити, мовляв, ці передачі – ніщо інше, як тільки виплід отієї батареї. І цей голос, що його ви з радіоприймача чуєте, і ввесь зміст вашого радіосприймання – це тільки наслідок скомплікованих нашарувань вашої батареї, вашого радіоприймача. Ви твердите: батарея є органом радіопередач з технічного, духовного і змістового огляду. Тобто, ви поставили суто механічний, матеріяльний орган передачі звуку в причинову залежність від змісту передаваних звуком слів і понять.
Це типовий хід мислення та аргументації матеріялістів, які твердять, що нібито людська думка, мислення і бажання взагалі – це тільки функції мозкової кори і більше нічого. Жодної душі немає, все тільки більш чи менш складні хімічні процеси, подібно як у цій батареї вашого радіоприймача. Чи може така «аргументація» задовольнити розумну людину? Чи можливо зводити таку високу та складну річ до такої простенької формулки, спираючись на деякі поверхові зв’язки, що як слід навіть не досліджені? Тільки цілком тенденційні світогляди та інтереси можуть диктувати тверезо думаючій людині хапатися таких нібито розв’язок й таким чином спрощувати й знецінювати людину взагалі. Цим головним інтересом, що нав’язує таке нерозумне мислення, є передусім бажання викинути з людського життя Бога, Творця людини, з Його природним та об’явленим моральним законом. Людина бажає собі в усій повноті вживати та й надуживати світові «блага», тож моральний закон їй невигідний. Щоб його скасувати, треба усунути джерело цього закону, Самого Законодавця – Бога, Творця. Для цього людина не вагається навіть цілковито осмішити себе, звести себе до ролі більш чи менш розвиненої тварини, аби лише могти жити за своєю, а не за Божою волею. Тільки така утилітарна ціль може примушувати людську думку шукати таких недоречних теорій. Сам людський розум на таке, згідно зі своєю природою, не був би здатний.
Тим часом здоровий, безсторонній розум, ствердивши, що людину не можна пояснити тільки матерією, а треба вкладати в неї і принцип нематеріяльний, не зв’язаний з матерією, тобто духовний, намагатиметься пояснювати оцю залежність життя душі, а саме мислення та бажання іншим, більш раціональним чином. Шукаючи цього пояснення чи розкриття Божого задуму щодо людини, ми ствердимо без сорому і без остраху, що людина – єство, складене з душі і тіла. Воно складене не отак собі як, наприклад, два куски дерева разом, але вся складність лежить у самій природі, основі людини: дух і матерія творять у ній одне ціле – людину. Дух і матерія виявляються та беруть участь у всіх чинностях та в усьому житті людини, творять одне людське життя: душа впливає на тіло, а тіло зумовлює і визначає діяння душі. Коли розглядатимемо людське тіло цілковито, то відразу побачимо, що людська голова, а в ній мозкова маса, знайшли в творчих руках Божих окремо визначене місце, найбільш хоронене, складне, шляхетне місце, де сходяться центри людських чуттів та нервової системи. Що ж дивного, що саме в тому центрі людська душа – у виконуванні своїх духовних, найшляхетніших функцій – має своє окреме місце, що саме з цього центру впливає на тіло та його функціонування? Інші частини та члени тіла мають свої окремі, точно визначені та обмежені до деталей функції. Годі вимагати, щоб за такої конструкції людини, якою вона вийшла з рук Божих, людське мислення та бажання концентрувалося десь у п’ятах чи в череві, чи в якомусь пальці руки або ноги. Розглядаючи людське тіло, спостерігаємо, що ті всі інші частини та члени його вже якось зайняті до визначених служб матеріяльного та чуттєвого порядку. Тільки саме мозок, що знаходиться в черепі, здається, був би позірно безужиточний та не задіяний. Та тут саме примістив Творець людини пункт зустрічі між дією душі та чуттєвою дією тіла та і його почуттів. Тільки з гармонійної співдії цих двох складників постає та виявляється розумна людина. Коли ж один із цих складників хворіє, тоді та співдія буває порушена зі шкодою для людини – як розумного єства, що складається з душі і тіла. Тож хто атакує ззовні саме оте місце, мозок, може порушити більш чи менш тривало цю співдію, і людська душа втрачає частково або вповні свій природний орган вияву назовні. Ось тут і пояснення того, що тривале навчання може впливати на мозок та спричинювати навіть захворювання і, навпаки, мозкові захворювання можуть утруднювати вияв душевних функцій, створюючи так звані психічні розлади чи недуги. Та про ці речі йтиметься в дальшій нашій розмові.