ЦЕРКВА – АПОСТОЛЬСЬКА

Повне віровизнання про Церкву Христову звучить у Символі віри: «Вірую в єдину, святу, соборну і апостольську Церкву». Ми вже розглянули в наших розмовах про «Церкву Христову» три перші ознаки правдивої Церкви Христової: її єдність, святість та соборність. Сьогодні пригляньмося її апостольському походженню. Можна сказати, що як перші три риси були внутрішні, структурні, то ця четверта ознака набуває історичного характеру. Через свою апостольськість Церква безпосередньо пов’язана нерозривно, і з Христом як історичною Постаттю, і так автоматично відпадають і не можуть братися до уваги всі релігійні витвори, що в історії та сучасності не мали тої ланки або коли вона перервалася.

Історія показує, що намагання творити Церкви, не зв’язані хронологічно з Христом через Його Апостолів, не є найновішим. Коли в давнину такі намагання та спроби були радше практичні, конкретні, тобто вважалися особистою справою більш чи менш спритних людей, що творили собі релігійні громади, то сьогодні, в новіших часах, ці змагання є більш теоретичні й виникли на підставі пристосування Христової Євангелії і Христового вчення та творення з його основ релігійних громад, світоглядів, переконань, незважаючи на Христа і Його Апостолів. Щодо давнини, то майже всі більші єретики були одночасно творцями особистих церков: Арій – аріянізму, Несторій – несторіянізму, також менші спроби, що не мали значного організаційного успіху. Важко було б перелічити всі оті релігійні екзальтовані явища, що мали невелике чи місцеве поширення і значення. До якоїсь міри в такі явища неапостольської церкви можна б зачислити й ісламізм, чи, радше, магометанізм із його старозавітними та християнськими елементами, використаними в релігійній доктрині Магомета.

Це дивовижне релігійне явище – залишок поганського мислення людини в християнському світі. Взагалі всі поганські релігії та вірування постали саме на основі отого людського елементу. Деякі особи, екзальтовані релігійно, іноді ж і справді щедро обдаровані природними дарами, у своєму шуканні за вищим світом пішли за диктатом особистих переконань чи постулятів, часто ж і за якимись екзальтаціями, уявленнями або й галюцинаціями. Це й дало їм підставу й покликання голосити пізнані правди іншим людям, не таким обдарованим, що вважали їхнє вчення майже Божим об’явленням. При цьому було чимало шарлатанства та магії. Тільки Христос у Своїй кришталево чистій та Божій науці, як Богочоловік, подав людині істинне об’явлення Боже, справжній зміст Божого задуму та Божої свідомости й знання про Творця, про світ людей і речей. Від Христа зникають тіні та здогади і настає ясність та проглядність полудня. Одначе залишки отого людського шукання Бога на власну руку і на власних шляхах, за власними методами, не занепали так скоро в людському суспільстві, головно тому, що християнське об’явлення ходило до людей з цілим рядом містерій, які людський розум, хоч і приймав за розумні, гідні й достовірні, проте їх не міг і не може поглибити, а тільки прийняти актом віри Божої. Церква Христова – це містерія Божа у світі, дана людині у видимій формі до сприйняття вірування. І саме тут людський слабкий розум та здатність мають свої слабинки, власне тут не витримують людські сили, – і на місце Божого таїнства стає фантазування та людські творіння.

Христос дав Свої об’явлення людям, і то через конкретних людей, заснувати Його Церкву між людьми, також конкретним – Апостолам та учням. І дав їм місію продовжити почате діло та вести його в імені Христа аж до кінця віків. Тож апостольськість Церкви Христової полягає якраз у тому факті, що вона є спадкоємницею і продовженням місії дванадцятьох Апостолів, з тою самою владою, з тими самими обов’язками та завданнями: «Як післав Мене Отець, так і Я посилаю вас». Це місія, що походить від Самого Бога, від Святої Тройці, сходить Христос Богочоловік, а від дня славного Його вознесіння на небо ця Божа сила Церкви переходить таким самим правом на Апостолів та їхніх наступників – на єрархію, щоб через неї існувати аж до кінця віків. Тому Церква Христова називається апостольська, отже, як така, вона буде одна – і свята, і соборна. Тому Церква має апостольський характер, що, рівночасно, є тайною віри та видимим знаком і показником правдивої Церкви Христової. Це – таїнство віри, перехід спасительної Божої дії через Христа Господа на Апостолів та на їхніх наступників, для об’єднання цілого людства та його спасіння. Але це історично доведений факт – той апостольський характер Церкви Христової, що його можна генеалогічно пояснити. Та хоча апостольське спадкоємство можна простежити протягом усієї історії Церкви, то в своєму найглибшому значенні ці апостольські повновладності не можуть бути предметом історичного досліджування чи психологічного аналізу: апостольський характер Церкви Христової є таким самим Божим таїнством у світі, як і сама Церква. І як віруємо в Церкву Христову, так віруємо і в її апостольський характер: «Вірую в єдину, святу, соборну й апостольську Церкву». Церковна єрархія представлятиме Христа на землі, і саме тому в прямому зв’язку з Христом через Апостолів лежить найглибший задум та авторитет вселенської єрархії. Та це не означає, що Церква Христова поділяється на дві частини: Церква єрархічна та Церква вірних. Вона одна, і саме її єрархічність – запорука їхньої єдности. Всі вірні є учасниками різних ступенів церковної єрархії. Церква Христова – не демократія, в якій збір віруючих делегує повновладність єпископа та священика, але якраз від Христа вони прямо одержують повновладність навчати та пасти стадо Христове. Всяке виборче начало в Церкві служить тільки для визначення особи, а не є джерелом церковної повновладности. Всі виборчі та номінаційні права чи привілеї, що більше – звичаї цілого світу – неспроможні дати апостольську владу навіть одному єпископові. Бо не можна дати того, чого не має, оскільки повнота християнської місії походить від Христа, вона була делегована Апостолам, а через них – їхнім наступникам до кінця віків.

Звідси стає зрозуміло, що Церква, яка не має апостольського наступництва й традиції, не може бути Церквою Христовою, бо не має Христової місії та Христових повновладностей. Вона не лише роз’єднана з Церквою Христовою, але перебуває поза нею.

КІНЕЦЬ

Попередній запис

ЦЕРКВА – ВСЕЛЕНСЬКА

Наступний запис

Від автора