Бог – це Милосердя, а це означає, що Він не вибирає одних людей таким чином, щоби це завдавало шкоди іншим. Його найбільше прагнення – оздоровити людину, подарувати їй цілісне зцілення, згідно з Його великою любов’ю до нас. Часом Він вирішує, що добре об’явити це бажання у вигляді зцілення, а часто чинить це по-іншому, відповідно до Своєї мудрости, яка перевищує наші розумові здібності й завжди перевищуватиме, але водночас виразно запевняє стражденних, що Бог ніколи не залишить жодного з них без порятунку, що нікого не покине наодинці з його бідою. А оскільки Він знає нашу слабкість і непостійність, то переконує нас, що обіцяна допомога не обмежуватиметься тільки площиною віри, де наші чуття чи відчуття не змогли б її помітити. Одного дня об’явить нам Свою вірну допомогу, як би довго нам не довелося чекати. Надія є питанням рівня довіри, а не часу, який минає.
* * *
Історія Жана зворушила мене й спричинилася до того, що я сильніше полюбив Слово Боже. Жан живе на Мартініці й працює робітником на винокурні. У 1991 році він утратив дружину й залишився сам із сином Бернардом. Бернард у той час зіткнувся з чималими труднощами, пов’язаними з періодом дорослішання; перебуваючи в глибокій кризі, він піддався поганому впливові й почав уживати наркотики. Його життя щораз більше йшло під укіс, а батька, який уже розучився з ним розмовляти, переповнював страх і сором.
Коли в травні 1997 року на запрошення місцевої “Харизматичної віднови” й фундації “Діяння Матері Божої Милосердя” я приїхав на Мартініку, Бернарда вже багато тижнів не було вдома, а пошуки поліції виявилися марними. Всі боялися найгіршого. Жан, пригнічений смутком, знову перебував у депресії. Однак молився, сам і разом з друзями, благаючи Господа щось зробити й повернути йому сина, який, як здавалося, втік. Та час ішов, а жодна добра новина, яка заспокоїла б чоловіка, не надходила.
“Харизматична віднова” організувала чування з молитвою прослави й наукою неподалік від Фор-де-Франс, на дикій галявині, де могли вміститися тисячі людей. Посередині поставили сцену. На цю зустріч прийшло дуже багато людей. Жан (його історію я дізнався лише через кілька днів після цього) був серед них.
Я підготував виступ, присвячений притчі про блудного сина, й, звичайно ж, розпочав з того, що прочитав відповідний фрагмент Євангелія. Щойно я закінчив читати, як з-під сцени для організаторів до нас долинув радісний гамір. Потім я дізнався, що під дошками сцени знайшовся Жанів син Бернард, який удень сховався там і заснув. Увечері він, зазвичай, прокидався й розпочинав своє звичне нічне життя. Коли я читав притчу про блудного сина, хлопець прокинувся й здивовано вигукнув: “Але ж… це про мене!” Зворушений Бернард, нахилившись, вийшов з-під сцени й втупив погляд у першу ж людину, що трапилася йому на очі: то був його батько. Вони обнялися, залившись сльозами… Син попросив батька пробачити йому. Бог вислухав молитви й допоміг.
Знаю, що через кілька місяців після цього Бернард перестав уживати наркотики (у момент зустрічі пережив внутрішнє визволення) й повернувся до нормального життя в рідній домівці.
* * *
Торкнувшись урешті питання “сприятливих умов” для зцілення – з боку людини, а не Бога, – хотілось би навести певну духовну максиму: “Хоча Бог дає, людина не завжди готова прийняти”. Набагато частіше, ніж нам здається, трапляється, що Господь обдаровує благодаттю особу, яка – свідомо чи несвідомо – внутрішньо не налаштована на її прийняття.
Дехто складає довгий список усіх можливих перешкод, які заважають отримати зцілення, немовби воно мало стати наслідком застосування якоїсь незмінної божественної техніки або залежало від незаплямованої моральности чи його треба було якимось чином заслужити. Мусимо перестати складати такі списки, оскільки вони сприяють тому, що в людських серцях продовжує зберігатися фальшивий образ Бога. Якщо Господь у Своїй мудрості, яка ніколи не залежить під забаганок людини, вирішує обдарувати нас благодаттю зцілення, то робить це… свого часу! Ніщо в людині не може спричинити, щоб Господь відмовився обдаровувати її благодаттю. Однак чи усвідомлює людина, що мусить навчитися приймати цю благодать?