Питання злих сил, які часто називають диявольськими, є предметом численних дискусій, до яких я не хотів би тут вдаватися.
Чи Зло існує? Якщо так – то що це таке? А якщо ні – то як пояснити той неприємний факт, що наш світ наповнений стражданнями, катастрофами, війнами й насильством? І як маємо трактувати ті особливі зцілення, які різні християнські середовища називають звільненням від злих сил?
Цілком очевидно, що завдяки розвиткові гуманітарних наук ми відмовилися від середньовічної концепції диявола та його посланців. Але чи в такому разі було піддано сумніву й саме існування Зла?
Психологія допомогла відкрити певні приховані механізми, притаманні людській психіці, відкривши таким чином розмаїті, неоціненні горизонти для лікування розладів. Однак чи ці лікарські методи пояснюють питання Зла? Варто сформулювати це по-іншому: чи психологія настільки компетентна, що може наважитися відповісти на таке запитання? Ні, психологія чесно зізнається, що перед лицем деяких відхилень вона безсила, до того ж не на рівні лікування, а ще діягностування.
Чи темні сили за певних обставин можуть упливати на функціонування психіки або навіть цілого організму людини, діючи немовби з-поза його меж?
Це запитання змушує нас звернутися до єдиної великої драми людства – до проблеми зла.
Євангеліє й Церква не наполягають на тому, що володіють винятковим правом давати пояснення стосовно цього питання. Їхня абсолютно оригінальна, неповторна заслуга полягає в тому, що пропонують його розв’язання, ім’я якому Ісус Христос.
Виходячи з цього, можемо прочитати декілька свідчень, які подано в цьому розділі. Однак при цьому варто пам’ятати, що лише християнська віра дає змогу повірити в їхню правдивість і автентичність.
Що на цю тему каже Святе Письмо…
Деякі з тверджень, що містяться у Святому Письмі, є цілком чіткими й зрозумілими і не можуть бути предметом різних взаємно суперечливих інтерпретацій. Інші, навпаки, менш чіткі й не дають змоги зробити однозначних висновків, тож залишають місце для суб’єктивних оцінок і часом стають основою для не надто обґрунтованих і навіть цілком гідних осуду практик. Нижченаведені роздуми з’явилися завдяки праці незабутнього отця Станісласа Ліоннета (єзуїта, колишнього професора Біблійного інституту в Римі), з яким я мав нагоду плідно співпрацювати в цій сфері.
Євангеліє пропонує нам – що дуже цікаво – відрізняти сатану від “злих духів”.
Передусім ідеться про панування (владу) темряви (деякі перекладачі пишуть слово “темрява” з великої літери). Панування темряви, по суті, є пануванням сатани.
“Як щоденно Я з вами у храмі бував, не піднесли на Мене ви рук. Та це ваша година тепер, і влада темряви…” (Лк. 22:53).
Тему цієї влади Святе Письмо, називаючи її по-різному, завжди розглядає “з релігійного й практичного погляду – настільки, наскільки вона становить тягар і загрозу для людського життя; викривши цю владу, людина стирається подолати й перемогти її” (о. Донатьєн Молат).
Це завжди буде єдине у своєму роді використання влади, що, за своєю суттю, є зла, за посередництвом якогось “особистішого буття”. Під поняттям “особистішого буття” тут не слід розуміти людської особи – оскільки воно володіє просто-таки неймовірним розумом і волею. Тож його називають – завжди в однині – “сатаною” (етимологія цього слова виводиться від гебрайського слова “ворог, противник”) або “дияволом” (по-грецьки “обвинувач, наклепник”). Його прагнення влади, дуже особисте й підступне, проявляється в тому, що він агресивно й надлюдським чином (але не божественним) встановлює контроль над людиною.
Оця зла жадоба влади надзвичайно конкретно проникає в усі наявні сьогодні в суспільстві механізми, й таким чином занечищує людську діяльність гріхом. Ця влада перетворюється в нашому світі на владу гріха.
Крім цього панування темряви, званої – завжди в однині – сатаною, дияволом, злом тощо, Святе Письмо говорить також – щоразу в множині – про духів і демонів (або ж про конкретного духа чи демона як одного з багатьох). На відміну від французької чи італійської мови, Біблія жодного разу не називає словом “демон” того, кого йменує сатаною чи дияволом.
А ось інша цікава відмінність. Тимчасом як про сатану, зло чи злого мова йде тільки в контексті гріха й спокуси, то поява демонів завжди пов’язана з каліцтвом чи хворобою. Наприклад, якщо сказано, що сатана вселився в Юду, щоб погубити Христа (Ів. 13:2; Лк. 22:3), то про такі самі дії демонів чи духів немає жодної згадки. Розповіді про останніх завжди принципово пов’язані лише зі зціленнями, що відбуваються у фізичній чи психологічній площині (настільки, наскільки в Новому Заповіті може йтися про таку дійсність, як людська психіка).
Наприклад, у шостому розділі Євангелія від св. Луки читаємо: “Посходилися, щоб послухати Його та вздоровитися із недугів своїх, також ті, хто від духів нечистих страждав, і вони вздоровлялися. Увесь же народ намагався бодай доторкнутись до Нього, бо від Нього виходила сила, і всіх вздоровляла” (18-19).
У восьмому розділі (другий вірш) цього самого Євангелія описано жінок, “були вздоровлені від злих духів і хвороб“; однією з них була “Марія, Магдалиною звана, що з неї сім демонів вийшло“. Дехто ототожнює Марію Магдалину з грішницею, про яку Лука говорить трохи раніше й котрій Христос відпустив гріхи (пор.: 7:48), однак з неї жодного демона чи нечистого духа Він не виганяв.
Врешті, в іншому місці, Ісус дав Своїм учням владу “над нечистими духами, щоб їх виганяли вони, і щоб уздоровляли всіляку недугу та неміч всіляку” (Мт. 10:1).
Однак демони й духи, звичайно ж, пов’язані з сатаною. Скрадається на те, що в багатьох ситуаціях у житті Ісуса вони є тим знаряддям, яке сатана використовує тоді, коли не діє особисто. Це твердження цілком справедливе й щодо наших часів, незважаючи (або, як воліють інші, внаслідок) на відкриття в галузі психології, психіятрії й біології.
У зв’язку з цим охоче ставлю свій підпис під висновком отця Ліоннета: «Аж ніяк не піддаючи сумнівові того факту, що в тому чи в тому випадку, який описує Євангеліє, вигнання злих духів могло бути справжнім “екзорцизмом”, тобто вигнанням самого сатани (як володаря гріха), і тим паче не заперечуючи того, що сатана може встановити контроль над людиною (звичайно, за умови виникнення певних конче потрібних для цього умов!), хочу, однак, нагадати, що Святе Письмо рекомендує відрізняти вигнання духів чи демонів від вигнання сатани й, у зв’язку з цим, у першому випадку радить послуговуватися словом “звільнення”, а термін “екзорцизм” використовувати винятково стосовно випадків другого типу».